Дзеслевський Роман
Більше дій
Роман Дзеслевський (Roman Dzieślewski, 18.01.1863–8.08.1924) – інженер-електротехнік, професор кафедри електротехніки, ректор Вищої технічної школи у Львові (1901–1902).
Біографія
Роман Дзеслевський народився 18 січня 1863 року в Тарнові (Tarnów). Був наймолодшим сином Леона Дзеслевського та Габріели (з Моравских). Походив із дворянської родини Дзеслевських, яка вела своє походження від старопольського роду Повалів герба Огоньчик (Оgończyk)[1]. Його брати Валер’ян (1850–1934) та Владислав (1851–?) були інженерами. Валер’ян – випускник Вищої технічної школи у Львові, член Політехнічного товариства у Львові.
Протягом 1872–1878 рр. навчався у реальній школі в Ярославі (Jarosław), яку закінчив з відзнакою.
У 1878 – 1883 рр. навчався на відділі машинобудування Вищої технічної школи у Львові. Його викладачами були, зокрема: Лаврентій Жмурко, Ян Непомуцен Франке, Август Вітковський, Кароль Скібінський, Юзеф Рихтер. Під час навчання був активним членом Товариства “Братської допомоги” студентів Вищої технічної школи у Львові та отримав диплом інженера з відзнакою.
Упродовж 1882–1883 рр. працював асистентом кафедри геодезії[2], яку очолював професор Домінік Зброжек, де займався вимірювальними приладами і водночас проходив практику на будівельному підприємстві архітектора Равського (Wincenty Jan Rawski ) у Львові.
У 1884–1886 рр. отримав наукову стипендію Крайового відділу на подальше навчання за кордоном. В рамках цієї стипендії Роман Дзеслевський навчався у Вищій технічній школі в Берліні у Шарлоттенбурзі (Charlottenburg).
Під час навчання в Берліні Роман Дзеслевський був асистентом професора електротехніки та механіки Aдольфа Карла Генріха Слабі (1849–1913), членом наукового товариства польських академіків у Берліні, а в 1885 р. – президентом цього товариства.
У 1886 р. працював волонтером на телеграфній фабриці Г. Вера (G. Wehra) в Берліні, а також на фабриці локомотивів і машин у Вінтертурі в Швейцарії де поглиблював свої практичні знання.
У 1885 р. працював у майстерні інженера Францішека Рихновського (Franciszek Rychnowski) у Львові, тоді ж став членом Політехнічного товариства у Львові.
Упродовж 1887–1889 рр. відбував військову службу в австрійському морському флоті, працював інженером на машинобудівному підприємстві. У 1889–1891 рр. працював інженером-будівельником та механіком у соляних копальнях у Величці (Wieliczka).
У 1891 р., за дорученням австрійського крайового уряду Галичини, відвідав всесвітню виставку в Парижі, низку лабораторій а також кілька заводів Німеччини, Франції та Іспанії, де знайомився з їхнім обладнанням. Брав участь у виставках в Антверпені та Барселоні.
27 вересня 1891 р. був призначений надзвичайним професором електротехніки у Вищій технічній школі у Львові[3].
У 1893 р. здійснив поїздку до США для ознайомлення з роботою систем електричного трамвая.
18 серпня 1895 р. призначений звичайним професором електротехніки[4].
Упродовж 1905–1907 н. р. був членом екзаменаційні комісії II державного іспиту на відділі машинобудування, в 1911–1913 н. р. був членом екзаменаційної комісії державного іспиту з курсу геодезії.
У Вищій технічній школі у Львові обіймав найвищі адміністративні посади: у 1894–1895, 1895–1896, 1904–1908 н. р. – декан відділу машинобудування, у 1896–1898, 1908–1911 н. р. – продекан відділу машинобудування, 1901–1902 н. р. – ректор, 1902–1903 – проректор, 1921–1923 – куратор (керівник) бібліотеки.
Помер Роман Дзеслевський 8 серпня 1924 р. Похований у родинному склепі на Личаківському цвинтарі.
Діяльність у Вищій технічній школі та наукові досягнення
У вересні 1891 р. Романа Дзеслевського було призначено професором надзвичайним та керівником новоствореної кафедри електротехніки у Вищій технічній школі у Львові[5]. Він організував і забезпечив роботу електротехнічної лабораторії та музею, і був її незмінним керівником до 1913 р. (у ХІХ ст. електротехніка вважалась частиною фізики, тому електротехнічна лабораторія була частиною фізичної лабораторії).
Значним досягненням професора було отримання державних коштів на придбання обладнання для лабораторії[6]. У 1891–1892 рр. Роман Дзеслевський разом із відомим архітектором Юліушем Гохберґером проводив дослідження, пов'язані із будівництвом у Львові електричного трамвая. Результатом досліджень стала науково-дослідницька робота “Звіт про електричну залізницю у місті Львові” (1892) (Sprawozdanie w sprawie budowy kolei elektrycznej w mieście Lwowie), яка заклала технічний та економічний фундамент для створення львівського електричного трамвая. У своїй роботі автори переконливо довели переваги електричного трамвая над кінним та паровим, а також запропонували траси майбутніх трамвайних маршрутів[7].
На урочистому відкритті нового 1892–1893 н.р. Роман Дзеслевський виголосив публічну лекцію “Про розвиток електричного передавання сили” (Pogląd na rozwój elektrycznego przenoszenia siły), що на той час було цілком новою проблемою.
З 1892 р. читав лекції з загальної електротехніки, спеціальної електротехніки та енциклопедію електротехніки, які включали: електротехнічні одиниці вимірювання, загальні способи вимірювання електричних величин, властивості електричного струму, джерела електрики, застосування електричного струму для освітлення, передачі енергії, електролізу, телефонії та телеграфії, а також теорію та конструкцію машин, двигунів та електричних трансформаторів. Вів практичні заняття в електротехнічній лабораторії на яких проводив вправи з електротехнічних вимірювань[8].
З 1897 р. викладав електротехніку на хімічному відділі, 1905–1907 н. р. викладав курс гірничої справи.
У 1895 р., на основі лекцій, видав академічний підручник “Енциклопедія електротехніки: за лекціями” (Encyklopedia elektrotechniki: podług wykładów).
У 1901–1902 н. р. у Вищій технічній школі у Львові за його ректорства на кафедрі дизайну було введено нові посади доцентів (1901), було створено механічну експериментальну станцію (1901), вищий навчальний заклад отримав право присвоювати науковий ступінь доктора технічних наук (22 березня 1902 р.)[9].
У 1900–1905 рр., щорічно брав участь в організації та проведенні обов’язкових навчально-виїзних практик для студентів відділу машинобудування на промислові підприємства Відня, Праги і Брно, до Сілезії та інших регіонів Австро-Угорщини[10].
У 1907 р. поїхав у Лондон з метою вивчення досвіду організації та будівництва окремих приміщень для електротехнічних досліджень. У 1907–1908 рр. разом з іншими професорами відділу машинобудування підготував плани нових лабораторій, включаючи проект машинної лабораторії. Згодом, у 1908 р., професор Роман Дзеслевський брав участь в обговоренні будівництва машинної лабораторії[11].
У 1911 р., з ініціативи професора Романа Дзеслевського на відділі машинобудування Вищої технічної школи у Львові, на базі кафедри електротехніки та кафедри будівельної електротехніки була створена електротехнічна кафедра[12].
Роман Дзеслевський активно сприяв розвитку лабораторії Політехнічної школи у Львові. У 1911 р. ініціював передачу електрообладнання з виведеної з експлуатації блокової електростанції університетських клінік м. Львова для оснащення електротехнічної лабораторії, а саме: дві динамо-машини, прилади розподільчої мережі, зарядні станції, три двигуни постійного струму, котли, парові двигуни. У 1912 р. клопотав про фінансування створення лабораторії високої напруги, мотивуючи це швидким розвитком високовольтної техніки. За його клопотанням також було виділено кошти на придбання акумуляторних батарей для лабораторії[13].
У 1912 р. завдяки ініціативі професорів відділу машинобудування у Вищій технічній школі у Львові організували курси підвищення кваліфікації для інженерів-механіків. Професор Роман Дзеслевський додатково викладав “Основи електротехніки” та проводив лабораторні дослідження на цих курсах[14].
У 1920–1921 рр. на механічному відділі за ініціативи професора Романа Дзеслевського створюється електротехнічне відділення. Одночасно виокремлюється кафедра електричних вимірювань і кафедра електричного освітлення. Роман Дзеслевський читає лекції та веде практичні заняття з загальної електротехніки до 1924 р.[15]
У 1922 р. Роман Дзеслевський виступив рецензентом першої у Львівській політехніці докторської дисертації з електротехніки, автором якої був Станіслав Фризе. У січні 1924 р. він виголосив промову під час урочистої церемонії присвоєння Станіславу Фризе наукового ступеня[16].
Протягом своєї викладацької праці розширював та модернізував свої лекції: у 1905–1906 н. р. до лекцій з загальної електротехніки додано практичні заняття, введено курс: машини та двигуни постійного струму для відділу машинобудування, у 1906–1907 н. р. курс машини та двигуни постійного струму замінено на курс технологія змінного струму, а у 1907–1908 н. р. на новий курс будівництво електростанцій. (PROGRAM… 1905/06, S. 7-8; 1906/07 S.18, 46-47; 1907/08 S. 18) У 1910/1911 н. р. запровадив два нових курси: електричні вимірювання та електричне освітлення. (PROGRAM… 1910/1911 S. 29-30, 66-67). У 1923/1924 н. р. запровадив до навчальної програми предмет символічний рахунок.
Громадська та політична діяльність
В 1880 р., ще будучи студентом, Роман Дзеслевський став членом Політехнічного товариства у Львові, в 1895–1896 рр. – секретар цього товариства. У 1907 р. отримав звання почесного члена Товариства, а у період з 1916–1929 рр. був членом правління Товариства[17]. У 1892 р. був співавтором проєкту будівництва електричної залізниці у Львові.
У 1894 р. був членом організаційного комітету Загальної крайової виставки у Львові (машинна та електротехнічна секції).
Протягом шістнадцяти років як член Ради столичного міста Львова (Rada Stołecznego Miasta Lwowa) брав активну участь у вирішенні питань розвитку міської технічної інфраструктури, зокрема водопровідної, газової та електричної мереж.
У 1901 р. був обраний послом до Галицького сейму. Як член сейму вніс пропозицію щодо закону про експропріацію для будівництва мереж електропостачання, займався проектом організації міського Будівельного управління. Він також запропонував реорганізацію міських технічних служб. Зокрема, обґрунтував необхідність створення окремих муніципальних управлінь архітектури, міської інженерії та перспективного розвитку міста. Передбачав також функціонування спеціалізованих міських підприємств у сферах електропостачання, газопостачання, водопостачання та громадського транспорту. Наголошував, що ефективна діяльність цих установ потребує залучення фахівців із політехнічною освітою[18]
У 1905 р. опублікував у львівській газеті “Słowo Polskie” ряд статей під загальною назвою “Участь, організація та роль технічних органів у міській адміністрації Львова” (Udzial, organizacya i stanowisko urzędów technicznych w administracyi miasta Lwowa).
У 1910 р. Роман Дзеслевський представив два проєкти реформи муніципального будівельного управління, та подавав заявку на посаду директора цього управління. Як член Ради столичного міста Львова головував на засіданні у Львівській ратуші, де розглядалися питання запровадження реальних гімназій.
У 1915 р. заснував громадську організацію Союз представників державних службовців (Związek Stałej Delegacji Pracowników Państwowych ) та обіймав посаду президента цієї організації. Був також співзасновником підприємства з водозабезпечення Бориславського регіону (Zakładow Wodociągowych Zagłębia Boryslawskiego).
У 1919 р. як представник Політехнічного товариства у Львові, брав участь в Установчому з'їзді Асоціації польських електриків на якому розглядались пропозиції щодо термінології в галузі електротехніки. В цьому ж році став членом Львівської секції Асоціації польських електриків. Як її член підготував проєкт закону про захист звання інженера.
На початку 1924 р. став членом новоствореного Польського управління з будівництва електротехніки[19].
Примітки
- ↑ Kołakowski T. E. 150th birthday anniversary of Prof. Roman Dzieślewski- the nestor of Polish electrical science. Energetyka. Problemy energetyki i gospodarki paliwowo-energetycznej. Miesięcznik Stowarzyszenia Elektryków Polskich. Katowice, 2013. № 2
- ↑ Program Ces. Król.Szkoły Politechnicznej we Lwowie: na rok naukowy 1882–1883. 11. Lwów, 1882. S. 47.
- ↑ Szkola Politechniczna we Lwowie. Przegląd techniczny. 1891. Rok, 17, t. 28, z. 10. S. 240.
- ↑ Program Ces. Król. Szkoly Politechnicznej we Lwowie: na rok naukowy 1896–1897. 25. Lwów, 1896. S. 101.
- ↑ Czasopismo Techniczne. 1891. Rocz. 9, № 2. S.170.
- ↑ Zajączkowski W. C. k. Szkoła Politechniczna we Lwowie : rys historyczny jej założenia i rozwoju, tudzież stan jej obecny. Lwów, 1894. S.159 ; Popławski Z. Dzieje Politechniki Lwowskiej 1844–1945. Wrocław, 1992. S. 115.
- ↑ Czasopismo Techniczne. 1892. Rocz. 10, № 10. S.85.
- ↑ Program Ces. Król. Szkoły Politechnicznej we Lwowie: na rok naukowy1892–1893. 21. Lwów, 1892. S. 45–46.
- ↑ Popławski Z. Dzieje Politechniki Lwowskiej 1844-1945. Wrocław, 1992. S. 123-124.
- ↑ Program Ces. Król. Szkoła Politechniczna we Lwowie: na rok naukowy 1900–1901. 29. Lwów, 1900. S. 64.
- ↑ Rataj P. Rozwój elektrotechniki we Lwowie do 1914 roku. Warszawa, 2023. S. 321.
- ↑ Rataj P. Rozwój elektrotechniki we Lwowie do 1914 roku. Warszawa, 2023. S. 338–340.
- ↑ Rataj P. Rozwój elektrotechniki we Lwowie do 1914 roku. Warszawa, 2023. S. 358.
- ↑ Hickiewicz J. Roman Dzieślewski: pierwszy polski profesor elektrotechniki i Jego współpracownicy. Warszawa, 2014. S. 77.
- ↑ Program Politechniki Lwowskiej: na rok naukowy 1921–1922. 49. Lwów, 1921. S. 66, 73.
- ↑ Hickiewicz J. Roman Dzieślewski: pierwszy polski profesor elektrotechniki i Jego współpracownicy. Warszawa, 2014. S. 88–89.
- ↑ Polacy zasłużeni dla elektryki : początki elektrotechnicznego szkolnictwa wyższego, pionierzy elektryki. Warszawa, 2009. S. 82.
- ↑ Hickiewicz J. Roman Dzieślewski: pierwszy polski profesor elektrotechniki i Jego współpracownicy. Warszawa, 2014. S. 83–85.
- ↑ Polacy zasłużeni dla elektryki : początki elektrotechnicznego szkolnictwa wyższego, pionierzy elektryki. Warszawa, 2009. S. 82–83.
(с) Дану статтю підготувала головний бібліограф Людмила Найда.