Шульга Микола Гаврилович
Більше дій
Шульга Микола Гаврилович – український науковець, видатний фахівець у галузі механіки.
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 20 травня 1900 р. в м. Ічня Чернігівської області в українській родині селянина-середняка.
У 1912 р. померла мати, в 1920 р. – батько.[1]
Навчався в Учительській семінарії м. Прилуки Полтавської області. Після її закінчення працював учителем семирічної школи м. Ічня (1920–1822).
У 1922 р. вступив до Київського університету (потім – Київського інституту народної освіти) на факультет просвіти, який закінчив у 1926 р.
Після закінчення інституту, до 1930 р., був викладачем фізики та хімії Торгово-промислової школи, Педагогічного технікуму, філіалу заочного Інституту народної освіти в м. Конотопі Чернігівської області.
З 1930 до липня 1941 р. працював на різних посадах (старшого лаборанта ЦЗЛ, начальника термічного відділу, начальника термічного цеху на заводі № 393/Арсенал в Києві). Одночасно, без відриву від виробництва, в 1934 р. закінчив вечірньою формою навчання металургійний факультет Київського індустріального інституту (тепер – Національний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського») і здобув спеціальність інженера-металурга. У 1940 р. прийнятий у члени КПРС.[1]
На початку Другої світової війни разом із заводом № 393 евакуйований до м. Воткінськ. У жовтні 1941 р. переведений на роботу до Куйбишевського індустріального інституту Наркомату боєприпасів СРСР. В інституті займав на посаду старшого викладача (з 20 жовтня 1941 р.), доцента і виконувача обов’язків завідувача кафедри технології металів і металознавства (з червня 1942 р. по травень 1945 р.).[1]
У зв’язку з роботою над дисертацією був тимчасово звільнений з посади виконувача обов’язків завідувача кафедри. Після захисту дисертації Миколі Шульзі присвоєно науковий ступінь кандидата технічних наук (7 червня 1947). У вченому званні доцента кафедри затверджений 10 грудня 1948 р.[1]
Працював завідувачем кафедри технології металів і металознавства (1948–1953). З листопада 1950 р. по грудень 1953 р. був також заступником директора з наукової роботи Куйбишевського індустріального інституту (тепер Самарський державний технічний університет).
Враховуючи особисте прохання вченого Головне правління Міністерства вищої освіти перевело Миколу Шульгу до Львівського політехнічного інституту (ЛПІ) виконувачем обов’язків завідувача кафедри металознавства і термічної обробки металів (грудень 1953 р.).
Докторську дисертацію «Изыскание способов повышения магнитных свойств высококоэрцитивных железо-никель-алюминиевых сплавов» захистив у 1958 р. Вища атестаційна комісія затвердила Миколі Шульзі науковий ступінь доктора технічних наук. У липні 1959 р. отримав звання професора.[1]
З вересня 1960 р. – завідувач кафедри металознавства і термічної обробки металів (потім – фізики металів та матеріалознавства). Упродовж цих років під керівництвом вченого на кафедрі було створено лабораторії: фізичних методів дослідження, ренгенлабораторія, електроплавильна лабораторія, лабораторія з дослідження механічних властивостей металів і сплавів. Це сприяло якості навчального процесу і дозволило розширити тематику наукових досліджень кафедри.
З травня 1962 р. – декан механіко-технологічного факультету, в організації якого брав безпосередню участь. Підготував кадри для організації нової спеціальності «фізика металів». Професор М. Шульга успішно поєднував педагогічну діяльність з керівництвом кафедрою і факультетом та науковою роботою. Був досвідченим організатором і керівником. Саме його факультет тоді очолював рейтинг ЛПІ за успішністю навчання та розвитком науки.[1]
Входив до складу Західного наукового центру Академії наук УРСР, був членом Координаційної ради АН УРСР з фізики твердого тіла.[2]
Користувався авторитетом у колективі наукових працівників. Систематично виступав на республіканських і наукових конференціях, підприємствах і перед студентами. Був членом науково-технічної ради інституту.
Приймав участь в суспільно-політичному житті. Науковця обирали членом парткому інституту. Упродовж багатьох років був членом партбюро факультету, виконував різні партійні доручення. Був головою виборчої комісії на дільницях у виборах до Верховної Ради СРСР.
З посади декана механіко-технологічного факультету звільнився 25 січня 1973 р. у зв’язку із закінченням строку виборів.
Помер 31 березня 1973. р. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.