Шульга Микола Гаврилович
Більше дій
Шульга Микола Гаврилович – український науковець, видатний фахівець у галузі металофізики та магнітології.
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився 20 травня 1900 р. в м. Ічня Чернігівської області в українській родині селянина-середняка.
У 1912 р. померла мати, в 1920 р. – батько.[1]
Навчався в Учительській семінарії м. Прилуки Полтавської області. Після її закінчення працював учителем семирічної школи м. Ічня (1920–1822).
У 1922 р. вступив до Київського інституту народної освіти (тепер – Київський національний університет імені Тараса Шевченка) на факультет просвіти, який закінчив у 1926 р.
Після закінчення інституту, до 1930 р., був викладачем фізики та хімії Торгово-промислової школи, Педагогічного технікуму, філіалу заочного Інституту народної освіти в м. Конотопі Чернігівської області.
З 1930 до липня 1941 р. працював в Києві на заводі Арсенал на різних посадах (старшого лаборанта ЦЗЛ, начальника термічного відділу, начальника термічного цеху). Одночасно, без відриву від виробництва, в 1934 р. закінчив вечірньою формою навчання металургійний факультет Київського індустріального інституту (тепер – Національний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського») і здобув спеціальність інженера-металурга. У 1940 р. прийнятий у члени КПРС.[1]
На початку Другої світової війни разом із заводом № 393/Арсенал евакуйований до м. Воткінськ. У жовтні 1941 р. переведений на роботу до Куйбишевського індустріального інституту Наркомату боєприпасів СРСР (тепер Самарський державний технічний університет). В інституті займав на посаду старшого викладача (з 20 жовтня 1941 р.), доцента і виконувача обов’язків завідувача кафедри технології металів і металознавства (з червня 1942 р. по травень 1945 р.).[1]
У зв’язку з роботою над дисертацією був тимчасово звільнений з посади виконувача обов’язків завідувача кафедри. Після захисту дисертації Миколі Шульзі присвоєно науковий ступінь кандидата технічних наук (7 червня 1947). У вченому званні доцента кафедри затверджений 10 грудня 1948 р. Працював завідувачем кафедри технології металів і металознавства (1948–1953). З листопада 1950 р. по грудень 1953 р. був також заступником директора з наукової роботи Куйбишевського індустріального інституту.[1]
Враховуючи особисте прохання вченого Головне правління Міністерства вищої освіти перевело Миколу Шульгу до Львівського політехнічного інституту (ЛПІ) виконувачем обов’язків завідувача кафедри металознавства і термічної обробки металів (грудень 1953 р.).
Докторську дисертацію «Изыскание способов повышения магнитных свойств высококоэрцитивных железо-никель-алюминиевых сплавов» захистив у 1958 р. Вища атестаційна комісія затвердила Миколі Шульзі науковий ступінь доктора технічних наук. У липні 1959 р. отримав звання професора.[1]
З вересня 1960 р. – завідувач кафедри металознавства і термічної обробки металів (потім – фізики металів та матеріалознавства). Упродовж цих років під керівництвом вченого на кафедрі було створено лабораторії: фізичних методів дослідження, ренгенлабораторія, електроплавильна лабораторія, лабораторія з дослідження механічних властивостей металів і сплавів, лабораторія спеціальних сплавів, лабораторія електронної мікроскопії. Це сприяло якості навчального процесу і дозволило розширити тематику наукових досліджень кафедри. Кафедра надавала велику науково-технічну допомогу підприємствам Львова, області та всієї західної частини УРСР.[1]
З травня 1962 р. – декан механіко-технологічного факультету, в організації якого брав безпосередню участь. Підготував кадри для організації нової спеціальності «фізика металів». Професор успішно поєднував педагогічну діяльність з керівництвом кафедрою і факультетом та науковою роботою. Був досвідченим організатором і керівником. Саме його факультет тоді очолював рейтинг ЛПІ за успішністю навчання та розвитком науки. Серед його студентів та аспірантів було чимало іноземців. В основному, із В’єтнаму та Єгипту. Надавав допомогу науковцям у роботі над докторськими дисертаціями (М. Ф. Заморі, С. К. Яримкевичу, М. М. Фетисовій та ін.)[1]
Систематично виступав на республіканських і наукових конференціях, підприємствах і перед студентами. Був членом Науково-технічної ради інституту.
Микола Шульга користувався авторитетом у колективі наукових працівників, приймав участь в суспільно-політичному житті, його обирали членом парткому інституту. Упродовж багатьох років був членом партбюро факультету, виконував різні партійні доручення. Був головою виборчої комісії на дільницях у виборах до Верховної Ради СРСР.
З посади декана механіко-технологічного факультету звільнився 25 січня 1973 р. у зв’язку із закінченням терміну повноважень.
Помер 31 березня 1973. р. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Нагороди та членство
Входив до складу Західного наукового центру Академії наук УРСР, був членом Координаційної ради АН УРСР з фізики твердого тіла та Методичної ради Міністерства вищої і середньої спреціальної освіти СРСР.
Урядові нагороди: медаль «За доблестный труд в Отечественной войне 1941–1945 гг.»; медаль «За трудовое отличие».
Подяка від Державного комітету Ради міністрів УРСР з координації науково-дослідних робіт за проект «Вишукування нових і удосконалювання існуючих методів розшуків та розвідки, технології і техніки буріння, видобутку, транспортування, зберігання і переробки нафти та газу в умовах УРСР» як члену наукової ради Львівського політехнічного інституту (1962).
Пам'ятний жетон за довголітню працю та активну громадську позицію у зв'язку з 50-річчям жовтневої революції, грамота Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР (1970).
Звання «Заслужений працівник вищої школи УРСР» за видатні заслуги в педагогічній та науковій роботі (1971).
Подяки за сумлінну працю та покращення науково-дослідної та ідейно-виховної робіт і підготовку наукових кадрів (1958–1966, 1970, 1973) від керівництва ЛПІ.[1]
Наукова діяльність
Основний напрям наукових досліджень – пошук засобів підвищення магнітних властивостей сплавів для постійних магнітів.
Активну наукову діяльність Микола Шульга розпочав у Куйбишевському індустріальному інституті Наркомату боєприпасів СРСР під час Другої світової війни. Спрямування було на оборонну промисловість. Після захисту кандидатської дисертації працював заступником директора з наукової роботи інституту.
З 1956 р. на кафедрі металознавства і термічної обробки металів Львівського політехнічного інституту, очолюваній Миколою Шульгою, визначився науковий напрям – дослідження фазового складу, структури і властивостей деяких спеціальних сталей і сплавів. Цей напрям став темою докторської дисертації вченого.
Створення і розвиток цілої мережі лабораторій на базі кафедри металознавства і термічної обробки металів (потім – фізики металів та матеріалознавства) ЛПІ сприяло розширенню тематики наукових досліджень кафедри і всього механіко-технологічного факультету під керівництвом професора.
Кафедра Миколи Шульги надавала велику науково-технічну допомогу підприємствам Львова і області, а також, підприємствам інших західних областей України. Вчений був науковим керівником госпдоговірних тем, що проводила кафедра. Зокрема: «Заміна складнолегованої високохромованої сталі більш простою для виготовлення трубок кінескопів» (1960) – для Львівського електровакумного заводу; «Дослідження властивостей деяких сталей для виготовлення свердлових цолот і пошук раціональних режимів їх термічної обробки» (1968) – для Львівського раднаргоспу; «Визначення вуглецю в процесі цементування вуглецевим потенціалом» – для Дрогобицького машинобудівного заводу; «Застосування раціональних режимів хіміко-термічної і термічної обробки сталей для бурових долот» – для Дрогобицького долотного заводу; «Дослідження структури і властивостей деяких низьколегованих сталей спеціального призначення» – для АН УРСР; «Залежність між структрою і магнітними властивостями низькокобальтових магнітних сплавів» – для Науково-дослідного інституту постійних магнітів та Міністерства приладобудування СРСР та ін.[1]
Микола Гаврилович надавав фахові консультації промисловим підприємствам Львівської області та інших регіонів країни. Під керівництвом наковця виконувались різноманітного роду експертизи, аназізи для промислових підприємств.
Підготував більше 20 кандидатів технічних наук і створив відому в СРСР та за його кордонами школу металофізиків-магнітологів. Одним із найважливіших напрямків діяльності школи був пошук засобів підвищення магнітних властивостех сплавів для постійних магнітів, підбір оптимальних сполук вказаних сплавів для виготовлення магнітних систем оборонної техніки. Ці розробки впроваджено, зокрема, на Куйбишевському заводі карбюраторів і автотракторного обладнання.[2]
Вчений брав участь у всесоюзних і республіканських конференціях і, навіть, за кордоном ( Друга європейської конференція в Італії в Мілані (1969)).[1]
Доробок Миколи Шульги – близько 100 опублікованих праць та авторські свідоцтва на винаходи. Професор відомий своїми науковими працями в галузі феромагнітних матеріалів.
Серед свідоцтв на винаходи: «Устройство для определения точки Кюри высокоэрцитивных сплавов» (1967); «Способ получения магнитных сплавов» (1968) та ін.
Примітки
- ↑ 1,00 1,01 1,02 1,03 1,04 1,05 1,06 1,07 1,08 1,09 Архів Національного університету «Львівська політехніка» Відділ кадрів. Ф. Р-120. Спр. 440. 103 с.
- ↑ Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 143–145.