Клименко Федір Єлисейович

Клименко Федір Єлисейович – український науковець, видатний фахівець у галузі залізобетонних і металевих конструкцій.

Федір Клименко

Коротка біографія і професійна діяльність

Народився 13 квітня 1926 р. у с. Підгородня Межівського району Дніпропетровської області. Батьки Єлисей Юхимович Клименко і Парасковія Петрівна Чорнокнижна (1885 р. народження) були нащадками козацької старшини. Члени родини брали участь у визвольному повстанському русі Нестора Махна проти більшовиків, як зазначав Федір Клименко у своїй біографії.

Батько вченого служив у цісарській армії бомбардиром-наводчиком у Керчі. Мав звання унтер-офіцера. В час Першої світової війни був поранений у Карпатах і потрапив до німецького полону. Повернувся через 3 роки, зайнявся сільським господарством на власних 60 га землі і будівництвом вітряних млинів. У с. Нова-Підгородня Межевського району Дніпропетровської області побудував двоповерховий цегляний млин і маслобійню. Парові машини замовив і привіз із Німеччини.

У 1927–1928 рр. сім’я Клименків перебрались до залізничної станці Межева, за 12 км від с. Підгородня, ближче до промисловості, що розвивалась. Побудували дім і всі необхідні сільськогосподарські будівлі.

У 1929 р. родина Клименків, як і безліч українських родин, пережила розкуркулення (пограбування більшовиками) і вигнання зі своєї садиби. Доля Клименків, як писав Федір Єлисейович, склалася менш трагічно, як інших заможних селян, бо їх не вивезли в товарних вагонах на Сибір. Батьки Федора Клименка з чотирма дітьми (Василь – 15 р. , Іларіон – 10 р., Маруся – 7 р., Федір – 3 р.) опинилися на шахті Чайкіно біля Макіївки Донецької області. Жили в землянці 3×4 м.

Батько влаштувався їздовим на конях при шахтному дворі, і його сім’ю поселили в кімтаті бараку для шахтарів. У 1931 р. за старанну працю батькові дозволили побудувати хату із товаришем (на дві половини). І ще дали присадибну ділянку на город. Батько і старший брат Василь, що вже почав працювати, отримували по 500 г хліба. Дітям давали по 300 г. Тому, у 1933 голодоморний рік всі вони вижили. А ще – на батька напали грабіжники, коли він разом з експедитором везли з Макіївки продукти та інші товари для шахтного відділу постачання. За втрату товару Єлисея Клименка засудили на 6 місяців примусових робіт у Макіївці. Парасковія Клименко пішла працювати в шахті під землю породчицею, щоб прогодувати дітей. Через кілька місяців її здоров’я не витримало, щвидка забрала матір Федора до лікарні. Тоді, дітей, що опинилися без батька і матері, викинули з хатини, яку збудував їх батько. Нестор Клименко, брат Єлисея, що сам проживав з дружиною в одній кімнаті, забрав дітей до себе. У 1933 Федір пішов до школи. Але, як згадував він сам у автобіографії, не пам’ятає де була школа, хто був першим учителем чи учителькою, як навчався в школі. Провал пам’яті. Викликаний недоїданням, побаченим жахіттям опухлих і померлих від голоду людей, можливо, ще іншими тривожними подіями.

Коли одужала мама і повернувся батько, вони подалися на іншу шахту – Берестовку 12/13. Там їм виділили одну кімнату в бараці. На цій шахті вчився у другому і третьому класах початкової школи. Викладали українською мовою, як і на шахті Чайкіно.

У 1936 р. родина переїхала до с. Яколівки, за півтора км від станції Ясинувата, а батько став працювати на щебеневому кар’єрі (дуже важке фізичне навантаження). Федір вже був у четвертому класі. Пережив малярію. А ще – захопився математикою.

Згодом, родина знову звела маленьке власне житло, у так званій «Нахаловці», де люди будували собі житло без дозволу місцевої влади. Батько почав працювати у радгоспі, а Федір – навчатись у Ясинуватській середній школі. Брат Василь, ще будучи слюсарем на Макіївському металургійному заводі, закінчив курси машиніста паровоза і працював машиністом паровоза залізниці шахти Пастуховка. Іларіон закінчив фабричне заводське училище, став електрослюсарем шахти Пастуховка. Брати проживали разом у родичів у шахтному селищі. Сестра Маруся після сьомого класу вступила до Донецького медичного училища і мешкала там у гуртожитку. Таким чином, Федір з мамою і татом жили втрьох поблизу станції Ясинувата.

У Ясинуватській школі Федір провчився п’ятий, шостий і сьомий класи. Викладали українською мовою.

Згодом, совєцкі чиновники з міліцією повідомили жителів селища «Нахаловка», що їх хати будуть знесені. Це було влітку 1940 р. Родина переїхала на шахту 6/14 Григорівка, поряд з шахтою Пастуховка, що знаходилась на відстані півтора-двох км від Сталіно (Донецька). Поселились у старшого брата Василя, який одружився і йому виділили однокімнатну квартиру в одноповерховому домі з присадибною ділянкою. Проживало шість душ (у брата вже була маленька донечка) в одній кімнаті. Але, матеіальне становище сім’ї трохи покращало, бо батько привів корову, яку придбав ще в «Нахаловці».

Часті переїзди та зміна місць роботи батька, мали і позитивну сторону. Це врятувало родину Клименків від репресій, бо інформаторам було недостатньо часу для з’ясування політичних поглядів батька і для вияснення похождення за місцем проживання.

Федір Клименко був у дев’ятому класі, коли почалася Друга світова. Введена карткова система на хліб, евакуація шахтного обладнання. Брата Василя, що мав вивезти шахтарський ешелон до вузлової станції Ясинувата, провели з думкою «чи побачимося в житті».

Останній лист від брата Іларіона отримали в кінці липня 1941 р., в якому він повідомляв, що закінчив Чугуївське артилерійське училище і у званні лейтенанта-артилериста скеровується на північ країни.

Перед відступом совєтами було підірвано надшахтні будівлі і сам ствол шахти. У Сталіно (Донецьку) палали елеватори з новим зерном. Горіло зерно і на складах Авдіівки, і у всіх навколо. В області було безладдя – радянські владні структури зникли, а німецька армія ще не увійшла.

Майже весь Донбас (Донецьк, Макіївка, Маріуполь, Краматорськ) був зданий радянською владою без бою. В окремих районах були трагічні сутички. Німці вступили до селища з кінними обозами. Забрали сіно, припасене для корови. Проте, коли батько поговорив (добре знав німецьку) з офіцером, той заборонив солдатам брати сіно і заплатив німецькими марками за взяте раніше. Повернулася з Ясинуватої Маруся, бо лікарня вже не працювала. Повернувся брат Василь. Далі Ясинуватої вагони не поїхали. Німці вже були в місті.

Спеціальні підрозділи радянських військ підривали корпуси фабрик, заводів і шахт, щоб не дати німцям відновити виробництво. Допоки промислові підприємства працювали, робітники отримували продукти харчування за картками. Люди стали шукати поживу на полях і перебиратися з дітьми в села. Родина Клименків виживала, додаючи до муки соняшникову макуху, що припасли в мирні часи для корови. Щоб перезимувати Федір з батьком вирушали за провізією в рідні краї (ст. Межева) пішки. Зима 1941–1942 рр. видалася лютою. Йти теба було три доби. Родичі і знайомі зустріли привітно, нагодували, відігріли і зрихтували їм пшениці в заплічні мішки.

Під час відступу радянської армії багатьох людей, які відбували покарання в тюрмі, було ростріляно і кинуто в ями, пересипані вапном. Федір Клименко бачив це особисто в м. Сталіно (Донецьку).

Навесні 1942 р. батько з родиною переїхав до Межевої, використавши корову як тяглову силу. Федір залишився на шахті 6/14 Григорівка з тіткою Марією, дружиною дядька Нестора, бо вона не могла ходити на далекі відстані через хворобу ніг. Чекаючи літа 1942 р., коли приїдуть кіньми за домашніми речами з Межевої, Федір Клименко відвідував платні курси з вивчення та удосконалення німецької мови у Сталіно. Навчання проводив викладач Київського індустріального інституту за підручником вищої школи. Тим, хто навчався, видавали картки на 300 г хліба. Хліб виглядав темним бруском, бо основою муки була горіла пшениця. У середині літа 1942 р. батько перевіз до Межевої всіх родичів. На той час він працював у колгоспі садівником-городником.

Селище переходило то під контроль німецької армії, то радянської.

Після звільнення Донбасу від німецьких загарбників у серпні 1943 р. Федір був призваний до лав радянської армії і став червоноармійцем 814 артилерійського полку 272 стрілецької дивізії. Знадобилося знання німецької мови для перекдаду документів. Проте, вже у жовтні 1943 р. був важко поранений і після лікування в госпіталі в лютому 1944 р. визнаний військоволікарською комісією безстроково непридатним для військових справ. У 17 років, фактично, став інвалідом.

Після батькових настанов у серпні 1944 р. подався до Дніпропетровська вступати до залізничного технікуму на службу руху. За станом здовов’я його не прийняли. Проте, запропонували на вантажну службу. Тоді Федір вирушив до міста дитинства Макіївки і подав документи в будівельний технікум на спеціальність «технік промислового і цивільного будівництва».

Часи навчання були важкими, ще йшла війна. Складність полягала у відсутності обладнання в неопалювальних аудиторіях, відсутності паперу, а харчування – 300 г. хліба за картками на день.

Великою радістю для родини було отримати звістку з госпіталю від брата Іларіона, про якого не було нічого відомо близбко трьох років. Він був контуженим і пораненим, проте, як офіцерові, йому потім надали посаду військового керівника у школі.

Післявоєнні роки були голодними і холодними. А саме 1946 і, особливо, 1947 рік. Бачив опухлих людей, які безпомічно сиділи біля огорожі металургійного заводу.