Кияниця Віктор Миколайович: відмінності між версіями
Більше дій
| Рядок 25: | Рядок 25: | ||
Упродовж року Віктор Кияниця займав на посаду професора Ашхабадського сільськогосподарського інституту у відділенні механізаії сільського господарства. З жовтня 1941 р. по вересень 1942 р. – завідувач кафедри електротехніки та електроприводу цього інституту. | Упродовж року Віктор Кияниця займав на посаду професора Ашхабадського сільськогосподарського інституту у відділенні механізаії сільського господарства. З жовтня 1941 р. по вересень 1942 р. – завідувач кафедри електротехніки та електроприводу цього інституту. | ||
З вересня 1942 по жовтень 1944 р. – завідувач кафедри електротехніки Горьківського індустріального інституту. Одночасно був деканом радіотехнічного факультету і викладав курс металорізальних верстатів. | З вересня 1942 по жовтень 1944 р. – завідувач кафедри електротехніки Горьківського індустріального інституту. Одночасно був деканом радіотехнічного факультету і викладав курс металорізальних верстатів.<ref>Буцко М. І. Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844–1994 : біогр. довід. Львів : Вид-во Держ. ун-ту «Львів політехніка», 1994. С. 63–65.</ref> | ||
==Наукова діяльність== | ==Наукова діяльність== | ||
Версія за 18:16, 23 листопада 2023
Кияниця Миколайович – український науковець, видатний вчений у галузі електротехніки.
Коротка біографія і професійна діяльність
Народився в українській родині 2 грудня 1887 р. в с. Кривий Ріг на Катеринославщині[1] (нині м. Кривий Ріг у Дніпропетровській області). Батько був службовцем і мав статус почесного громадянина, мати – із селянської родини.
Закінчив сільську середню школу, потім – середнє механіко-технічне училище в м. Алєксандровск (нині Запоріжжя).
Упродовж 1907–1912 рр. був студентом Харківського технологічного інституту (ХТІ). Здобув професію інженера-технолога і отримав диплом з відзнакою. По закінченні навчання залишився працювати в Alma Mater лаборантом при електротехнічних лабораторіях (2 роки у вимірювальній лабораторії і 16 років в електромашинній). Саме проекти заводських лабораторій стали темою його кандидатської дисертації (1930).
З часу заснування електрофакультету (1921) йому було доручено читати лекції з курсу світлотехніки та проведення лабораторних занять з цього ж курсу.
У 1930 р. Харківський технологічний інститут було реорганізовано. На його базі засновано Харківський електротехнічний інститут (ХЕІ), де Віктор Кияниця отримав посаду професора. Читав лекції зі світлотехніки і електричних вимірювань. Був відповідальним за спеціальність «світлотехніка» на вечірньому факультеті інституту при кафедрі електрообладнання промислових виробництв.
У 1931–1932 рр. брав участь в Урядовій комісії з обстеження електрообладнання вугільних шахт Донбасу.
З 1939 р. – завідувач кафедри світлотехніки ХЕІ на денному відділенні. Докторську дисертацію «Освещение в конеохимической промышленности» науковець захистив 1939 р. у Московському енергетичному інституті (МЭИ), а в січні 1940 р. Вікторові Кияниці присвоєно науковий ступінь доктора технічних наук. Одночасно був затверджений у вченому званні професора.
Щоб мати можливість будувати кар’єру навчався у вечірньому Марксистсько-Ленінському університеті, 1940 р. закінчив його, але, членом комуністичної партії не став.
З початком вторгнення німецьких військ (1941) кафедру світлотехніки Харківського електротехнічного інституту евакуювали до Туркменістану в Ашхабадський сільськогосподарський інститут. Вчений з родиною також переїхав до Туркменістану.
Упродовж року Віктор Кияниця займав на посаду професора Ашхабадського сільськогосподарського інституту у відділенні механізаії сільського господарства. З жовтня 1941 р. по вересень 1942 р. – завідувач кафедри електротехніки та електроприводу цього інституту.
З вересня 1942 по жовтень 1944 р. – завідувач кафедри електротехніки Горьківського індустріального інституту. Одночасно був деканом радіотехнічного факультету і викладав курс металорізальних верстатів.[2]