Клименко Федір Єлисейович

Клименко Федір Єлисейович – український науковець, видатний фахівець у галузі залізобетонних і металевих конструкцій.

Федір Клименко

Коротка біографія і професійна діяльність

Народився 13 квітня 1926 р. у с. Підгородня Межівського району Дніпропетровської області. Батьки Єлисей Юхимович Клименко і Парасковія Петрівна Чорнокнижна (1885 р. народження) були нащадками козацької старшини. Члени родини брали участь у визвольному повстанському русі Нестора Махна проти більшовиків, як зазначав Федір Клименко у своїй біографії.

Батько вченого служив у цісарській армії бомбардиром-наводчиком у Керчі. Мав звання унтер-офіцера. В час Першої світової війни був поранений у Карпатах і потрапив до німецького полону. Повернувся через 3 роки, зайнявся сільським господарством на власних 60 га землі і будівництвом вітряних млинів. У с. Нова-Підгородня Межевського району Дніпропетровської області побудував двоповерховий цегляний млин і маслобійню. Парові машини замовив і привіз із Німеччини.

У 1927–1928 рр. сім’я Клименків перебрались до залізничної станці Межева, за 12 км від с. Підгородня, ближче до промисловості, що розвивалась. Побудували дім і всі необхідні сільськогосподарські будівлі.

У 1929 р. родина Клименків, як і безліч українських родин, пережила розкуркулення (пограбування більшовиками) і вигнання зі своєї садиби. Доля Клименків, як писав Федір Єлисейович, склалася менш трагічно, як інших заможних селян, бо їх не вивезли в товарних вагонах на Сибір. Батьки Федора Клименка з чотирма дітьми (Василь – 15 р. , Іларіон – 10 р., Маруся – 7 р., Федір – 3 р.) опинилися на шахті Чайкіно біля Макіївки Донецької області. Жили в землянці 3×4 м.

Батько влаштувався їздовим на конях при шахтному дворі, і його сім’ю поселили в кімтаті бараку для шахтарів. У 1931 р. за старанну працю батькові дозволили побудувати хату із товаришем (на дві половини). І ще дали присадибну ділянку на город. Батько і старший брат Василь, що вже почав працювати, отримували по 500 г хліба. Дітям давали по 300 г. Тому, у 1933 голодоморний рік всі вони вижили. А ще – на батька напали грабіжники, коли він разом з експедитором везли з Макіївки продукти та інші товари для шахтного відділу постачання. За втрату товару Єлисея Клименка засудили на 6 місяців примусових робіт у Макіївці. Парасковія Клименко пішла працювати в шахті під землю породчицею, щоб прогодувати дітей. Через кілька місяців її здоров’я не витримало, щвидка забрала матір Федора до лікарні. Тоді, дітей, що опинилися без батька і матері, викинули з хатини, яку збудував їх батько. Нестор Клименко, брат Єлисея, що сам проживав з дружиною в одній кімнаті, забрав дітей до себе. У 1933 Федір пішов до школи. Але, як згадував він сам у автобіографії, не пам’ятає де була школа, хто був першим учителем чи учителькою, як навчався в школі. Провал пам’яті. Викликаний недоїданням, побаченим жахіттям опухлих і померлих від голоду людей, можливо, ще іншими тривожними подіями.

Коли одужала мама і повернувся батько, вони подалися на іншу шахту – Берестовку 12/13. Там їм виділили одну кімнату в бараці. На цій шахті вчився у другому і третьому класах початкової школи. Викладали українською мовою, як і на шахті Чайкіно.

У 1936 р. родина переїхала до с. Яколівки, за півтора км від станції Ясинувата, а батько став працювати на щебеневому кар’єрі (дуже важке фізичне навантаження). Федір вже був у четвертому класі. Пережив малярію. А ще – захопився математикою.

Згодом, родина знову звела маленьке власне житло, у так званій «Нахаловці», де люди будували собі житло без дозволу місцевої влади. Батько почав працювати у радгоспі, а Федір – навчатись у Ясинуватській середній школі. Брат Василь, ще будучи слюсарем на Макіївському металургійному заводі, закінчив курси машиніста паровоза і працював машиністом паровоза залізниці шахти Пастуховка. Іларіон закінчив фабричне заводське училище, став електрослюсарем шахти Пастуховка. Брати проживали разом у родичів у шахтному селищі. Сестра Маруся після сьомого класу вступила до Донецького медичного училища і мешкала там у гуртожитку. Таким чином, Федір з мамою і татом жили втрьох поблизу станції Ясинувата.

У Ясинуватській школі Федір провчився п’ятий, шостий і сьомий класи. Викладали українською мовою.

Згодом, совєцкі чиновники з міліцією повідомили жителів селища «Нахаловка», що їх хати будуть знесені. Це було влітку 1940 р. Родина переїхала на шахту 6/14 Григорівка, поряд з шахтою Пастуховка, що знаходилась на відстані півтора-двох км від Сталіно (Донецька). Поселились у старшого брата Василя, який одружився і йому виділили однокімнатну квартиру в одноповерховому домі з присадибною ділянкою. Проживало шість душ (у брата вже була маленька донечка) в одній кімнаті. Але, матеіальне становище сім’ї трохи покращало, бо батько привів корову, яку придбав ще в «Нахаловці».

Часті переїзди та зміна місць роботи батька, мали і позитивну сторону. Це врятувало родину Клименків від репресій, бо інформаторам було недостатньо часу для з’ясування політичних поглядів батька і для вияснення похождення за місцем проживання.

Федір Клименко був у дев’ятому класі, коли почалася Друга світова. Введена карткова система на хліб, евакуація шахтного обладнання. Брата Василя, що мав вивезти шахтарський ешелон до вузлової станції Ясинувата, провели з думкою «чи побачимося в житті».

Останній лист від брата Іларіона отримали в кінці липня 1941 р., в якому він повідомляв, що закінчив Чугуївське артилерійське училище і у званні лейтенанта-артилериста скеровується на північ країни.

Перед відступом совєтами було підірвано надшахтні будівлі і сам ствол шахти. У Сталіно (Донецьку) палали елеватори з новим зерном. Горіло зерно і на складах Авдіівки, і у всіх навколо. В області було безладдя – радянські владні структури зникли, а німецька армія ще не увійшла.

Майже весь Донбас (Донецьк, Макіївка, Маріуполь, Краматорськ) був зданий радянською владою без бою. В окремих районах були трагічні сутички. Німці вступили до селища з кінними обозами. Забрали сіно, припасене для корови. Проте, коли батько поговорив (добре знав німецьку) з офіцером, той заборонив солдатам брати сіно і заплатив німецькими марками за взяте раніше. Повернулася з Ясинуватої Маруся, бо лікарня вже не працювала. Повернувся брат Василь. Далі Ясинуватої вагони не поїхали. Німці вже були в місті.

Спеціальні підрозділи радянських військ підривали корпуси фабрик, заводів і шахт, щоб не дати німцям відновити виробництво. Допоки промислові підприємства працювали, робітники отримували продукти харчування за картками. Люди стали шукати поживу на полях і перебиратися з дітьми в села. Родина Клименків виживала, додаючи до муки соняшникову макуху, що припасли в мирні часи для корови. Щоб перезимувати Федір з батьком вирушали за провізією в рідні краї (ст. Межева) пішки. Зима 1941–1942 рр. видалася лютою. Йти теба було три доби. Родичі і знайомі зустріли привітно, нагодували, відігріли і зрихтували їм пшениці в заплічні мішки.

Під час відступу радянської армії багатьох людей, які відбували покарання в тюрмі, було ростріляно і кинуто в ями, пересипані вапном. Федір Клименко бачив це особисто в м. Сталіно (Донецьку).

Навесні 1942 р. батько з родиною переїхав до Межевої, використавши корову як тяглову силу. Федір залишився на шахті 6/14 Григорівка з тіткою Марією, дружиною дядька Нестора, бо вона не могла ходити на далекі відстані через хворобу ніг. Чекаючи літа 1942 р., коли приїдуть кіньми за домашніми речами з Межевої, Федір Клименко відвідував платні курси з вивчення та удосконалення німецької мови у Сталіно. Навчання проводив викладач Київського індустріального інституту за підручником вищої школи. Тим, хто навчався, видавали картки на 300 г хліба. Хліб виглядав темним бруском, бо основою муки була горіла пшениця. У середині літа 1942 р. батько перевіз до Межевої всіх родичів. На той час він працював у колгоспі садівником-городником.

Селище переходило то під контроль німецької армії, то радянської.

Після звільнення Донбасу від німецьких загарбників у серпні 1943 р. Федір був призваний до лав радянської армії і став червоноармійцем 814 артилерійського полку 272 стрілецької дивізії. Знадобилося знання німецької мови для перекдаду документів. Проте, вже у жовтні 1943 р. був важко поранений і після лікування в госпіталі в лютому 1944 р. визнаний військоволікарською комісією безстроково непридатним для військових справ. У 17 років, фактично, став інвалідом.

Після батькових настанов у серпні 1944 р. подався до Дніпропетровська вступати до залізничного технікуму на службу руху. За станом здовов’я його не прийняли. Проте, запропонували на вантажну службу. Тоді Федір вирушив до міста дитинства Макіївки і подав документи в будівельний технікум на спеціальність «технік промислового і цивільного будівництва».

Часи навчання були важкими, ще йшла війна. Складність полягала у відсутності обладнання в неопалювальних аудиторіях, відсутності паперу, а харчування – 300 г. хліба за картками на день.

Великою радістю для родини було отримати звістку з госпіталю від брата Іларіона, про якого не було нічого відомо близбко трьох років. Він був контуженим і пораненим, проте, як офіцерові, йому потім надали посаду військового керівника у школі.

Післявоєнні роки були голодними і холодними. А саме 1946 і, особливо, 1947 рік. Бачив опухлих людей, які безпомічно сиділи біля огорожі металургійного заводу.

Упродовж трьох років навчання Федір Клименко мешкав у своїх земляків Давиденків, які допомогали виживати йому і його друзям. Із вдячністю вчений згадував свого керівника дипломного проектування Миколу Івановича Щедрова – талановитого інженера і головного конструктора заводоуправління металургійного заводу ім. Кірова, який підтримував студента морально і матеріально. Співпраця їх переросла у дружбу на ціле життя.

Під час канікул Федір Клименко працював у тресті «Макбуд» на посаді майстра-будівельника з відновлення металургійної домни і складу чавуну.

У 1947 р. закінчив технікум на відмінно, з відзнакою. Став студентом інженерно-будівельного факультету Львівського політехнічного інституту. Жив у гуртожитку (двоповерховий особняк на вул. Котляревського). Вже не відчував постійного голоду, бо на заході України рівень життя був значно вищим, як на сході.

Серед викладачів Федіра Клименка був професор А. С. Курилло, який висловлював задоволення навчанням Федора. Були і відомі вчені Ю. І. Лозовий, М. А. Рудич, С. М. Жуковський, Н. П. Мамонтов.

Виконувати креслення студентові було нелегко через відсутність кисті лівої руки. Проте, графіка його була хороша, і на креслення він витрачав більше часу. Професор А. Т. Бердило, побачивши старанну працю Федора, похвалив його: «гарно ти креслиш, хоч і повільно. Давай, я залишу на твоєму листі пам’ять про себе», і викреслив вузол. Федір подякував, а професор сказав: «Ні, це я дякую тобі за твою мужність».

У травні 1952 р. Федір Клименко одружився з Зоєю Масліковою, студенткою хімічного факультету, з якою вони зустрічалися з четвертого курсу.

Дипломний проект захистив у липні 1952 р. на відмінно, з відзнакою і з рекомендацією Державної комісії на вступ до аспірантури при кафедрі будівельних конструкцій. Але, через новий указ Міністерства освіти, до аспірантури було рекомендовано приймати інженерів з виробничим стажем не меншим за два роки.

Роботу надали у тресті «Сталінградцембуд» (станція Серебряково Сталінградської області). Сталінград лежав в руїнах після війни. Цементний завод лише будувався (за 180 км на північ від міста). Дружину Зою Маслікову директор заводу Рябченко відрядив на стажування до Брянського цементного заводу.

У тресті було дві дільниці – промислова і житлова. Федір Клименко працював на промисловій посаді інженера, а потім – старшим виконробом (вів основні роботи дільниці).

У грудні 1952 р. дружина повернулася зі стажування, а 22 січня 1953 р. народився син Климентій. Зима була сніжною і дуже морозною, а дружину до пологового будинку довелося везти 5 км степом, кіньми, запряженими в сани, ще й у сильну хуртовину. Після невеликої відпустки за доглядом дитини дружина вийшла на роботу на посаду керівника хімічного очищення води енергопоїзда, що подавав енергію для будівництва. Коли запрацювала електростанція, Зоя Клименко очолила хімічний цех.

На початку 1954 р. Федора Клименка перевели на азбестошиферний комбінат керувати новою будівельною дільницею.

У травні 1954 р. Федір Клименко підняв питання навчання в аспірантурі. Керуючий трестом «Сталінградцембуд» дав високу оцінку роботі Клименка, представив до нагороди і відмовив відпускати його на навчання, бо не знав ким можна замінити такого працівника. Та, заступник міністра будівельних матеріалів СССР, котрому Федір Клименко в кінці кожного робочого дня доповідав про хід будівництва, повторив свою вимогу керуючому трестом, і так вирішилась подальша доля Федора Єлисейовича.

У Львові оселився в гуртожитку аспірантури. З серпня працював на посаді керівника обласного житлового управління (до лютого 1955 р.). За пів року отримав маленьку квартиру без вигод. Але, це дало можливість забрати сім’ю зі станції Серебряково, де дружина працювала керівником хімцеху Серебряковського азбестоцементного заводу.

У лютому 1955 р. був зарахований до аспірантури, витримавши конкурс. Науковим керівником був професор, доктор технічних наук Курилло Адам Степанович.

З вересня 1957 р. Федора Клименка достроково переведено на посаду асистента кафедри будівельних конструкцій.

Кандидатську дисертацію «Исследование работы железобетонных консольных изгибаемых элементов переменного сечения в зоне действия максимального момента» захистив у 1959 р. До захисту дисертації пройшов наукове стажування на наукових семінарах кафедри залізобетонних конструкцій Київського інженерно-будівельного інституту, кафедри Дніпропетровського інженерного інституту і кафедри будівельної механіки Всесоюзного заочного інженерно-будівельного інституту.

Після одержання диплома кандидата технічних наук отримав пропозицію роботи на посаді доцента в Полтавському інженерно-будівельному інституті. Основна причина згоди вченого – відповідна квартира в Полтаві, бо у родини Клименків умови проживання у Львові були незадовільними. Ректорат Львівського політехнічного інституту відреагував на цю ситуацію, і сім’ї науковця було надано двокімнатну квартиру «хрущовського» зразка.

З 1957 по 1964 рр. займав посади асистента, доцента, заступника декана інженерно-будівельного факультету Львівської політехніки.

У жовтні 1964 р. запрошений на колегію Мінвузу СРСР і рекомендований консультантом Монгольського університету ім. Чейбослана (Улан-Батор). Читав лекції для студетів 4–5 курсів, вів дипломне проектування та консультував викладачів щодо дослідження металевих та залізобетонних конструкцій. У Монголії був один рік зазом із сім’єю. Дружина працювала в Науково-дослідному інституті будівельних матеріалів, а син відвідував 4 клас школи при посольстві.

Після повернення з Монголії продовжував працювати в доцентом в ЛПІ до вересня 1968 р. З 4 жовтня до 1 липня 1969 р. проходив наукове стажування у Лейпцігському будівельному інституті (НДР). Під час стажування читав лекції в Лейпцігському будівельному інституті, Дрезденському технічному університеті, Веймарській вищій школі будівництва та архітектури. Опублікував декілька статей у збірниках цих вишів.

Упродовж 1968–1974 рр. під керівництвом Федора Клименка успішно захистили кандидатські дисертації М. М. Гайдаш, А. Д. Шеховцев, В. М. Барабаш. Далі – Федір Єлисейович прийняв посаду старшого наукового працівника.

На вченій раді ЛПІ (вересень 1975 р.) захистив докторську дисертацію «Исследование, опытное применение сталебетонных изгибаемых и растянутых элементов с внешним листовым армированием». Потім дізнався, що у день публічного захисту дисертації померла його мати. Вона жила в сестри Марусі у Червоноармійську Донецької області. Телеграму зі сумною звісткою отримав від рідних через два дні по смерті матері.

Тоді в СРСР вийшла нова постанова про склад вчених рад, де вказано, що на захисті докторської дисертації повинно бути не менше трьох докторів технічних наук з даної спеціальності. У вченій раді ЛПІ був лише один. Тому, захищати дисертацію довелося вдруге, у Всесоюзному заочному інженерно-будівельному інституті (москва). Як потім виявилось, членам цієї вченої ради було вказано проголосувати проти присудження доцентові Клименку наукового ступеня доктора наук.

У 1977 р. Федора Клименка запросили до НДР читати лекції за темою його дисертації. Була можливість захистити дисертацію в Німеччині. Але, при успішному захисті за кордоном, у СРСР не визнали би його як дійсного доктора наук. Тому вчений прийняв рішення подати дисертацію другий раз на захист до Московського інженерно-будівельного інституту. Дисертаційна робота отримала назву «Обычное и напрягаемое внешнее полосовое армирование сталебетонных элементов и их применение». Допуск до захисту дисертації був довгим і тернистим. Виникали надумані причини знову і знову, оскільки, вказівка не надавати наукового ступеня доктора наук українцеві була в силі. Все ж, дисертацію було захищено успішно (19.06.1979 р.) і науковий ступінь доктора технічних наук присуджено. Диплом доктора наук вчений отримав через 8 місців.

Упродовж 1980–1991 рр. – завідувач кафедри будівельних конструкцій ЛПІ. Від 1991 р. – професор цієї кафедри.

З 1992 р. – за сумісництвом професор кафедри будівельних конструкцій Львівського державного сільськогосподарського інституту. З 1993 р. Федора – завідувач кафедри.

У 1992 р. відвідав Дніпропетровськ і домігся реабілітації 15 членів родини Клименків посмертно як жертв політичних репресій у 30-х роках.

Підготував більше 20 кандидаті технічних наук.

Помер 11 жовтня 2008 р. )

Нагороди та членство

Орден Вітчизняної війни І ступеня, Орден України «За мужність», 15 медалей.

За виробничу працю, науково-педагогічну та громадську діяльність – медаль «За трудову доблесть» (1985 р.), знаки, почесні грамоти Міністерства освіти СРСР, УРСР, та України, почесна грамота Ради міністрів Монголії, почесна грамота ДУ «Львівська політехніка», почесна грамота Львіського аграрного університету. Срібні і бронзові медалі Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ).

Указом президента України Л. Кравчука присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (1991 р.). У 2000 р. призначено Президентську стипендію. У 2005 р. вдруге призначено указом президента України державну стипендію.

Дійсний член Міжнародної академії оригінальних ідей, дійсний член Академії будівництва України, заступник голови спеціалізованої ради ДУ «Львівська політехніка» та ради Львівського державного аграрного університету.

Наукова діяльність

Професор Федір Клименко є видатним вченим світового рівня.

За результатами досліджень науковця опубліковано деякі статті у збірниках Лейпцігського будівельного інституту, Веймарської вищої школи та Дрезденського технічного університету ще у період стажування у Німецькій Демократичній республіці (НДР).

З 1967 р. вчений почав розвивати новий напрям в галузі залізобетонних конструкцій, який отримав авторську назву «сталебетонні конструкції із зовнішнім (листовим) армуванням». Для розробки і дослідження сталебетонних конструкцій в ЛПІ було відкрито аспірантуру, яку очолив доцент Федір Клименко.

Наукові розробки нового напряму в галузі залізобетонних конструкцій представлені в докторській дисертації «Исследование, опытное применение сталебетонных изгибаемых и растянутых элементов с внешним листовым армированием», Федір Клименко надав проектній організації «Атомтеплопроект» (москва). Але, в москві ігнорували ці пропозиції.

Зате, будівельна академія в Берліні мала намір використати розрахунки та експериментальні дослідження анкерування листової арматури в контакті з бетоном у конструкціях атомних електростанцій. Водночас, академія запросила українця до участі в експериментальних дослідженнях моделі атомного реактора (1977 р.), в основі якого застосовано зовнішнє листове армування, тобто, прийняті в основу дослідження Федора Клименка. Результати цих досліджень були опубліковані в декількох випуках журналу «Бетон і залізобетон» (москва), в журналі «Bauplanung-Bautechnik», у наукових збірниках інститутів Лейпціга та Веймара.

Дисертацію, що відкривала новий напрям розвитку науки і відповідала всім вимогам ВАКу, не допускали до захисту в москві. Це була чотирирічна затримка розвитку країни в цій галузі.

Тим часом, на основі випробувань в Німеччині розроблено і побудовано атомну електростанцію Норд-ІІ, реактор якої вперше спроектований із зовнішнім армуванням.

Кафедра будівельних конструкцій (ЛПІ), очолювана Федором Клименком (з вересня 1980 р.), за 10 років досягла значних успіхів у науковому та навчально-методичному процесі. Зросла наукова база лабораторії. Кафедра була організатором проведення Всесоюзної науково-технічної конференції в галузі залізобетонних конструкцій. Працівники кафедри брали участь у міжнародних конференціях в Німеччині, Індії, Японії. Польщі, Фінляндії і на теренах СРСР. За ініціативою кафедри укладено договір про наукову співпрацю із будівельним факультетом Жешувської політехніки (Польща). Захисти дисертацій вчених кафедри відбувались по одній, або дві за рік і відбувались в Києві, Полтаві, Мінську, москві, Челябінську.

На цій базі нового наукового напряму – «сталебетонні конструкції з зовнішнім листовим (полосовим) армуванням», сформована наукова школа професора Клименка. Серед його учнів – Володимир Михайлович Барабаш, Богдан Григорович Демчина, Віктор Петрович Храмцов, М. М. Гайдаш, А. Д. Шеховцев.

У 1994 Р. разом із доцентом В. М. Барабашем видано перший підручник українською мовою «Металеві конструкції», затверджений міністерством освіти як підручник для спеціальності «Промислове та цивільне будівництво» обсягом 30 аркушів. Підручник готували 4 роки, а видавали – три. У 1995 р. був представлений Львівською політехнікою на Державну премію України, але, безрезультатно, у зв’язку з малим апробуванням. У 2000 р. Львівський державний аграрний університет представив підручник після п’ятирічного апробування вдруге вдруге на Державну премію України. Отримані позитивні відгуки всіх провідних будівельних університетів України, а також зарубіжних вчених СШС, Австрії, Польщі, Білорусі. Федір Клименко мав надію, що підручник «Металеві конструкції», який пройшов шестирічне апробування і визнання, вдасться перевидати у 2001 р. із додатковими трьома розділами.