Фризе Станіслав

Станіслав Фризе (Fryze Stanisław, 01.12.1885–03.03.1964) польський інженер-електрик, електротехнік, розробник загальної теорії трансфігурації електричного кола.

Походження, освіта та початок професійної діяльності

Народився 1 грудня 1885 р. у Кракові у родині польського робітника-механіка Станіслава Фризе з Бохні та італійки Марії (уродженої Піні) з Вєлічки.

У 1892–1897 рр. закінчив 5 класів народної школи у Кракові. У 1897–1901 рр. навчався у 4-х класах Вищої реальної школи у Кракові. У 1901–1905 рр. продовжив професійно-технічну освіту у Державній промисловій школі у Кракові. 28 червня 1905 р. успішно здав головний екзамен, одержав диплом з відзнакою, здобув кваліфікацію “технік-механік”. У 1903 р. під час навчання видав літографований підручник з механіки та будівництва за лекціями викладача фізики Евгеніуша Ґрабовського.

З 1 серпня 1905 р. по 31 січня 1912 р. працював з перервами на австрійському заводі “Сіменс–Шукерт” (Siemens-Schuckertwerke GmbH) на посадах різних рівнів: електромонтера, завідувача електромонтажного відділу, інженера-електротехніка. Зокрема, у 1905–1906 рр. – у краківській філії та у 1910–1912 рр. – у центральній віденській та львівській філіях цієї фірми. 1 жовтня 1906 р. призваний на однорічну військову службу в австрійському головному військово-морському порту у м. Пула в Істрії на Адріатиці.

Станіслав Фризе під час однорічної військової служби у м. Пула у 1906–1907 рр. (фото)

25 вересня 1911 р. у реальній школі у Кракові екстерном склав випускний іспит на атестат зрілості, що дозволило йому 1 жовтня цього ж року вступити на електротехнічне відділення факультету машинобудування Вищої технічної школи у Львові.

З 1 лютого 1912 р. по 1 жовтня 1925 р. з перервами працював на викладацькій роботі у Державній промисловій школі у Львові на посадах різних рівнів: майстра-учителя на вечірніх курсах електромонтерів, професора електротехніки та керівника електромеханічного факультету. 6 грудня 1912 р. під час ІІ-ї Балканської кризи був мобілізований до австрійського війська та знову потрапив на службу на воєнно-морську базу в м. Пула. Під час військової служби продовжив самотужки опановувати предмети ІІ-го курсу електротехнічного відділення Вищої технічної школи у Львові.

У травні 1913 р. повернувся на роботу до Державної промислової школи у Львові, а у червні цього ж року успішно склав річні іспити та перейшов на ІІІ-й курс. 27 лютого 1914 р. здав I-й державний іспит з електротехніки.

З початком Першої світової війни у липні 1914 р. знову був мобілізований до австрійського війська. У порту м. Пула служив матросом на торпедному катері, лінкорах “Tegetthof“ (1912) та “Arpad” (1901). У квітні 1916 р. переведений на авіаційну станцію, де у складі “летючої” команди вів спостереження за випробуванням гідролітаків.

На військовій службі у вільний час та на гауптвахті продовжував займатися технічною самоосвітою. Його наречена Анна Крип’якевич переписувала студентські конспекти лекцій та разом з підручниками надсилала їх поштою до Пули. Вона була слухачкою природничо-математичного факультету Університету Яна Казимира у Львові, донькою психіатра, д-ра медицини Юзефа Крип’якевича та Зофії Твардовської. Наприкінці квітня 1917 р. одержав тримісячну академічну відпустку для завершення навчання та приїхав до Львова. 23 квітня 1917 р. за дозволом військового капелана взяв шлюб з А. Крип’якевич. Упродовж двох місяців у Вищій технічній школі у Львові екстерном здав 18 іспитів та захистив дипломну роботу на тему: “Розрахунок основних конструктивних розмірів та обмоток асинхронного двигуна великої потужності”. Успішно склав ІІ-й державний іспит з електротехніки; одержав диплом з відзнакою (диплом Ч. 22 від 16.06.1917 р.); здобув кваліфікацію “інженер-електрик”.

Станіслав Фризе у формі матроса австрійського воєнно-морського флоту, м. Пула 1912–1913 рр. (фото)

Після закінчення відпустки знову повернувся на військову службу до Пули, одержав офіцерське звання підхорунжого воєнно-морського флоту та дозвіл проживання за межами казарми – у квартирі. У червні 1918 р. до нього переїхала дружина, яка надалі займалася домашнім господарством та допомагала чоловікові у його професійних починаннях, зокрема, друкувала та вичитувала тексти його наукових праць.

Станіслав Фризе та його наречена Анна Крип’якевич на залізничному вокзалі у Відні, 1914 р. (фото)

У листопаді 1918 р. після закінчення Першої світової війни подружжя Фризе вирішило повернутися до Галичини, проте подорож додому виявилася затяжною та виснажливою. Після зайняття італійськими військами порту м. Пула військових-поляків разом з їхнім майном кораблем “Франческа” доставили у Мілан. Звідси, частково вантажівкою, частково пішки їх доправили до містечка Сесто Сан Джованні. Тут на аеродромі у двох ангарах розмістили 1 358 інтернованих поляків з Пули. Згодом для офіцерів збудували окремий дерев’яний барак. Сімейним парам та жінкам дозволили переселитися до містечка у мебльовані, хоча і неопалювані кімнати. У лютому 1919 р. інтернованих довезли потягом до Ґоріції. Потім через Відень подружжя Фризе самостійно залізницею дісталося до Кракова, а звідти – до Львова.

У червні 1919 р. відновився на викладацькій роботі в Державній промисловій школі у Львові. 4 червня 1919 р. став постійним членом Польського політехнічного товариства у Львові.

У грудні 1919 р. мобілізований до польських автомобільних військ; призначений на посаду начальника електротехнічних майстерень Управління Генерального округу “Львів”, а у серпні 1920 р. – начальника автомобільних майстерень цього ж округа.

Навчально-педагогічна праця та науковий доробок

У березні 1921 р. знову повернувся до викладацької роботи у Державній промисловій школі у Львові; читав предмет “електротехнічні пристрої”. У 1922–1924 рр. на хімічному факультеті Львівської політехніки викладав дисципліну “засади електротехніки”.

12 січня 1924 р. у Львівській політехніці захистив докторську дисертацію на тему: “Нова теорія загального електричного кола”; одержав диплом з відзнакою; за дипломом присвоєно ступінь доктора технічних наук. Його праця здобула широкий науковий резонанс закордоном. У 1924 р. текст дисертації в кількох номерах поспіль надрукували часописи “Revue générale de l’électricité” у Парижі, “Elektrotechnische Zeitschrift: Organ des Verbandes Deutscher Elektrotechniker” у Берліні та “Przegląd еlektrotechniczny: organ Stowarzyszenia elektrotechników polskich” у Варшаві.

Запропонована ним нова теорія загального електричного кола стосувалася електричних кіл зі синусоїдальними амплітудами перепаду струму та напруги, що перебували у сталих станах за кількох регульованих параметрів (незалежних змінних). Автор описав вплив станів холостого ходу та короткого замикання на формування закономірностей, що визначають величини струму та напруги у елементах кола. Застосування новаторського підходу дозволило одночасно аналізувати кілька електричних імпедансів (комплексних опорів) на різних ділянках та елементах кола.

У своїй подальших наукових дослідженнях запропонував оригінальні рішення багатьох складних питань електротехніки. У 1924 р. опублікував наукові статті “Про метод розрахунку схем за принципом накладення станів (Dufrene’a)” та “Нові шляхи в електротехніці” у “Przegląd еlektrotechniczny”, у 1925 р. – “Направляючі вектори в електричних колах” у “Przegląd еlektrotechniczny” та “Про розрахунок струмів у різних елементах електричного кола” у “Revue générale de l’électricité”. Тут розкрив новаторський підхід до побудови ланцюгів змінного струму з урахуванням кругових діаграм, описав загальну систему векторного визначення електрорушійної сили на різних ділянках кола та проаналізував перепад напруги у розгалужених колах змінного і постійного струму.

З 1 жовтня 1925 р. перейшов на постійне місце праці до Львівської політехніки. У 1925/26 н. р. на факультеті цивільної та водної інженерії викладав дисципліну “електротехнічні пристрої”.

На початку 1926/27 н. р. призначений на посаду звичайного професора кафедри загальної електротехніки. З нагоди початку навчального року 1 жовтня 1929 р. прочитав лекцію на тему: “Шляхом розвитку електротехніки”.

Працівники кафедри загальної електротехніки Львівської політехніки у 1931/32 н. р. (фото)

З 1930/31 н. р. та упродовж 12 років на механічному факультеті викладав два курси – “загальну електротехніку” та “теоретичну електротехніку”. У 1929/30 н. р. на рільничо-лісовому факультеті читав предмет “електротехнічні пристрої”.

У науково-педагогічній роботі спирався на символічний метод розрахунку величин, який передбачав чіткість технічних формулювань, відповідність понять, явищ, визначень, а також їх символьних позначень. Спершу він докладно та дохідливо описував кожне електротехнічне явище, демонстрував та підкріплював його відповідною схемою та символами, потім пояснював суть явища і, нарешті, виражав його математичними формулами. Виклад навчального матеріалу відзначався емоційністю, перепадами тембру голосу та жестикуляцією лектора. У Львівській політехніці провів 650 дидактичних дослідів-демонстрацій.

У 1925 р. підготував до друку рукопис статті “Загальне коло струму J. L. la Cour’а: критичне спостереження”, яку у 1927 р. опублікував журнал “Elektrotechnik und Maschinenbau: Zeitschrift der Elektrischen Vereines in Wien”.

У 1926–1934 рр. Видавнича комісія Товариства “Братньої допомоги” слухачів Політехніки у Львові надрукувала його новаторський літографований навчальний посібник для вищих шкіл “Загальна електротехніка” у 3-х томах, 6-х частинах: т. 1 – “Електрика й магнетизм” (ч. 1, 2, 1926); т. 2 – “Постійні струми” (ч. 1, 1927; ч. 2, 1931); т. 3 – “Змінні струми” (ч. 1, 1933; ч. 2, 1934), який налічував 2 445 сторінок та 2 498 рисунків.

У 1930 р. Видавнича комісія Товариства “Братньої допомоги” слухачів Політехніки у Львові опублікувала розроблені ним “Таблиці значень тригонометричних функцій 0–360”.

У 1931/32 н. р. разом з професорами Львівської політехніки Зиґмундом Клеменсевичем (1886–1963), Тадеушем Кучинським (1890–1945), Влодзімєжем Стожеком (1883–1941) та Антонієм Верещинським (1878–1948) був призначений до складу Комісії зі запровадження фізичного виховання у львівських вищих школах, яка була створена за ініціативою польського Міністерства релігійних віросповідань і народної просвіти. Ця комісія заклала передумови для масового вивчення студентами основ фізичного виховання. Зокрема, лекції з гігієни гімнастичних вправ та теорії фізичного виховання Львівського університету імені Яна Казимира також відвідували студенти-техніки.

У 1932 р., як делегат Львівської політехніки, брав участь у Міжнародному електротехнічному конгресі, який відбувся 5–12 липня 1932 р. у Парижі. Тут професор представив результати свого оригінального дослідження у доповіді: “Загальні визначення активної, реактивної та повної потужності в двоконтурній системі”. Румунський електротехнічний інститут у Бухаресті передрукував тези доповіді за матеріалами паризького конгресу. Міжнародне наукове визнання сприяло прийняттю його у члени французького, німецького та румунського електротехнічних товариств. У 1932 р. опублікував статті “Повна, активна та реактивна потужність в електричних колах з несинусоїдальним перепадом напруги та струму” у часописі “Elektrotechnische Zeitschrift” у Берліні та “Триконтурна трансфігурація кола у формі зірки з урахуванням активності електрорушійної сили” у “Przegląd elektrotechniczny” у Варшаві.

У 1934 р. синтетична праця “Загальна теорія трансфігурації електричних кіл” вийшла у п’яти номерах поспіль журналу “Przegląd elektrotechniczny”. Ця стаття вважається завершенням запропонованої ним у 1924 р. нової теорії електричного кола.

Станіслав Фризе у лекційній аудиторії Львівської політехніки у 1936/37 н. р. (фото)

З 1925 р. займався розробленням єдиного уніфікованого підходу до організації системи позначення електричних і магнітних величин у колах постійного та змінного струму. Результати дослідження уперше представив у 1932 р. на засіданні Асоціації німецьких електриків у Берліні у доповіді: “Визначення електричних величин”. У статтях “Фізичні та технічні одиниці” (Przegląd elektrotechniczny, 1933) та “Фізичні величини та їх значення” (Przegląd elektrotechniczny, 1934) описав принцип уніфікації основних систем електричних і магнітних одиниць, увів новий поділ одиниць на розмірні одиниці (за критерієм розмірності) і номінальні одиниці (за видом фізичної величини). Поява електротехніки нормованих одиниць дозволила розробити способи написання фізичних рівнянь.

На VIII Конгресі польських фізиків, який відбувся 28 вересня – 2 жовтня 1936 р. у Львові, виступив з доповіддю “Величини, одиниці, фізичні виміри” та представив синтетичний підхід до уніфікації електротехнічних величин.

1 листопада 1934 р. призначений на посаду звичайного професора кафедри загальної електротехніки електротехнічного відділу механічного факультету Львівської політехніки.

У 1934/35 н. р. обраний куратором єврейського студентського братства “Взаємна допомога студентів – євреїв Львівської політехніки” (1908).

Проектно-експертна діяльність на посаді професора

Активно займався експертною, проектувальною та дослідно-випробувальною діяльністю. У 1936 р. здійснив випробування обладнання електростанції у Львові, а також електричного оснащення сценічної обстановки Львівського оперного театру та ртутних випрямлячів міських трамваїв (500 V 4 000 А) у Львові. Розробив проект та провів технічне випробування електричних установок міської станції насосів у Львові та Сяніку. Спроектував кілька міських та повітових електростанцій, різноманітних електроустановок на млинах, спиртових заводах, деревообробних підприємствах тощо. Підготував значну кількість експертних висновків про технічну безпеку введених в експлуатацію електромереж та електрообладнання.

У 1939 р. під час першої радянської окупації Західної України залишився працювати у Львівському політехнічному інституті (далі – ЛПІ). 4 березня 1941 р. Всесоюзний комітет у справах Вищої школи при РНК СРСР у Москві затвердив його на посаду завідувача кафедри електротехніки. 17 травня 1941 р. Вища атестаційна комісія Всесоюзного комітету у справах Вищої школи при РНК СРСР у Москві “затвердила його у вченому званні професора по кафедрі електротехніки і у вченому ступені доктора технічних наук”. У характеристиці від керівництва ЛПІ зазначалося, що професор справедливо вважається одним із кращих теоретиків електротехніки не лише у Польщі, а й за її межами; є також автором 32 наукових праць та найоригінальнішого, найцікавішого навчального посібника “Загальна електротехніка”.

У 1942–1943 р. під примусом нацистів працював у відновленому політехнічному інституті, який було перейменовано у Державні технічні фахові курси у Львові. 16 березня 1942 р. Уряд генерал-губернаторства, Головний відділ з науки та освіти призначив його тут викладачем фізики та електротехніки. До приходу Червоної Армії до Львова 27 липня 1944 р. перебував на посаді декана електротехнічного відділу.

6 серпня 1944 р. поновлений на посаді декана електротехнічного факультету ЛПІ, а 1 жовтня 1944 р. затверджений на посаду завідувача кафедри електротехніки.

У вересні 1944 р. – грудні 1945 р., з огляду на виведення нацистами з ладу Львівської електростанції на Персенківці, у майстернях ЛПІ переробив двигун Круппа (Krupp-Motor) на синхронний генератор та забезпечив освітлення усіх корпусів навчального закладу. На дріжджовому заводі у с. Лисиничі під Львовом, у Львівській пивоварні на Клепарові переобладнав наявні парові та газові двигуни на синхронні генератори, а також електрифікував міське трамвайне депо.

Переслідування радянською владою

3 січня 1945 р. оперативні працівники УНКДБ у Львівській області його заарештували (разом з ще п’ятьма професорами ЛПІ) за підозрою у скоєнні злочину відповідно до ст. 54–10 ч. 2 КК УРСР (антирадянська пропаганда й агітація), а наступного дня керівництво навчального закладу звільнило його з посади декана електротехнічного факультету.

Радянська влада намагались звинуватити професора у пособництві нацистським окупантам за фактом викладання на Державних технічних фахових курсах у Львові. Органам НКДБ було відомо про те, що він вів заняття польською, хоча у закладі вимагалося викладання російською або українською мовами. У доносі повідомлялося про його відмову щодо підписання хвалебної відозви від українського народу до Генсека ЦК РКП(б) з нагоди визволення України від нацистських окупантів та про його відсутність на мітингу, приуроченому до приходу Червоної армії до Львова.

Ув’язненого тимчасово утримували у внутрішній тюрмі НКДБ по вул. Лонського у Львові. Хоча професор під час допитів не визнавав себе винним, проте суд виніс вирок. 26 січня 1945 р. висланий до спецтабору НКДБ у м. Краснодон Ворошиловградської області.

Завдяки клопотанням дружини на ім’я Йосифа Сталіна та Микити Хрущова, вдалося добитися перегляду справи С. Фризе. Наприкінці липня 1945 р. в’язня доставили до Львова у тюрму НКДБ для відновлення допитів та проведення слідчих дій. 13 серпня 1945 р. за відсутністю доказів була закрита кримінальна справа, а безпідставні звинувачення – знято.

Репатріація та визнання міжнародною науковою спільнотою

У вересні 1945 р. професора поновили на роботі в ЛПІ. 10 квітня 1946 р. звільнено за власним бажанням з огляду на репатріацію до Польщі. 13 липня 1946 р. разом з іншими викладачами Львівської політехніки подружжя Фризе виїхало до м. Глівіце.

15 липня 1946 р. у Сілезькій політехніці у Глівіце одержав посаду звичайного професора кафедри основ електротехніки, а 12 серпня 1946 р. – декана факультету електротехніки. Перебуваючи на посаді декана до 1948 р., займався організацією навчального процесу та впорядкуванням електротехнічних лабораторій, а також дбав про їхнє устаткування та діставав наукові посібники, вимірювальне обладнання, двигуни та генератори, електропечі, трансформатори тощо. На електротехнічному факультеті запровадив широковідомі електротехнічні досліди-демонстрації.

У листопаді 1946 р. Відділ вугільних копальнь Асоціації польських електриків у м. Катовіце організував цикл навчальних лекцій для інженерів і техніків. Упродовж грудня 1946 р. – січня 1947 р. прочитав три лекції: “Фізичні величини, одиниці та їх вимірювання. Системи вимірювань”, “Вектори в електричних колах постійного і змінного струмів”, “Символічний метод в електротехніці”. 21 грудня 1946 р. призначений надзвичайним членом Польської академії технічних наук.

У 1947/48 н. р. Державне наукове видавництво передрукувало третій том його навчального посібника “Загальна електротехніка” – “Змінні струми”.

У 1949 р. Міжнародне бюро мір і ваг у м. Севр під Парижем організувало опитування національних метричних служб щодо запровадження ампера як четвертої одиниці до Системи одиниць МКС (метр, кілограм секунда). Для розгляду цього питання Центральне управління мір і ваг у Варшаві заснувало Польський комітет одиниць і запросило професора до співпраці.

У 1950 р. став членом Польського комітету одиниць при Центральному управлінні мір та ваг у Варшаві. У 1951 р. подав на розгляд Польського комітету власний проект, який ухвалили відправити до Севра під назвою: “Зауваження щодо вибору четвертої одиниці Системи МКС і нова пропозиція вирішення цієї проблеми”. У лютому 1952 р. Міжнародне бюро мір і ваг високо оцінило розробку професора. У березні 1950 р. брав участь у роботі Електротехнічної підсекції Конгресу польської науки у Варшаві.

4 червня 1952 р. одержав статус титулярного члена, а 11 січня 1957 р. – дійсного члена Польської академії наук у Варшаві.

У грудні 1952 р. за наукові досягнення отримав грошову премію, яку виділило Міністерство вищої освіти. На прохання Комітету з Державних премій, Президія Уряду ПНР 22 липня 1953 р. призначила за визначну діяльність у галузі теоретичної та практичної електротехніки премію ІІ ступеня у галузі науки за 1953 рік.

Наприкінці своєї наукової кар’єри повернувся до розроблення загальної теорії розмірності та визначення принципів написання фізичних рівнянь. У 1954 р. опублікував статтю “Раціоналізація фізичних електромагнітних рівнянь і систем вимірювання” у першому номері збірника “Zeszyty Naukowe Politechniki Śląskiej”. Визначив три типи раціоналізації – Хевісайда, Ґеоргі та Деллінґера; розробив для них показники, а також 15 таблиць про застосування природних і раціоналізованих систем.

У вересні 1954 р. Заклад теоретичної електротехніки Польської академії наук у м. Карпач організував тематичні курси-конференцію, де професор прочитав дві лекції: “Єдина і природна система векторування електричних і магнітних величин в електричних колах постійного і змінного струму” та “Система МКС”.

На замовлення Центрального управління мір і ваг у Варшаві розробив п’ять тем лекцій про номенклатуру та символіку електротехнічних одиниць: “Поняття, величини та фізичні одиниці”, “Системи розмірів”, “Раціоналізація фізичних рівнянь на електротехнічному факультеті”, “Система МКС”, “Система універза”.

Станіслав Фризе (одне з останніх фото)

У 1955 р. почесний член Польського фізичного товариства, Польського товариства теоретичної та прикладної електротехніки. У 1956 р. премійований Міністерством вищої освіти за досягнення на науково-педагогічній ниві та успіхи у підготовці молодих науковців. У 1962 р. першим отримав звання почесного члена Польського товариства теоретичної та прикладної електротехніки.

У 1960 р. вийшов на пенсію, проте не полишив науково-дослідну працю. У 1963 р. за ініціативою Державного гірничого управління розпочав роботу над створенням геофону – приладу для дистанційного визначення місця підземних вібрацій у верхніх шарах земної кори шляхом перетворення їх в напругу та фіксації на записувальній станції. Винайдений пристрій використовувався на шахтах кам’яного вугілля в Меховіцах та “Ванда–Лех” у Новому Битомі в Сілезії. Датчик попереджав про сейсмічну активність, можливі зсуви породи та загрозу вибуху метану в шахтах.

У січні 1964 р. на замовлення Польської академії наук розпочав роботу над узагальнюючою працею про електричну потужність. Проте внаслідок важкої хвороби так і не встиг її завершити. 3 березня 1964 р. помер у м. Глівіце. Залишив дружину Анну, яка уклала першу біографію ученого на основі його особистих документів. Шлюб був бездітним. У 1968 р. йому споруджено пам’ятник на Липовому кладовищі за кошти Глівіцького відділення Асоціації польських електриків.

Наукові досягнення професора посмертно відзначені Польською академією наук, яка у 1966 р. видала монографію “Станіслав Фризе: вибрані проблеми теоретичних основ електротехніки”.

Упродовж життя учений розробив теорію трансфігурації електричних кіл, запровадив поняття активної, пасивної й уявної потужності в електричних колах, напрацював методику аналізу багатофазних електричних систем та методи символічного розрахунку перепадів контурних струмів і вузлових потенціалів.

Створив власну наукову школу інженерів-електротехніків, до якої увійшли його учні – доктори технічних наук: Анджей Єллонек (1907–1998), Владислав Колек (1914–1992), Роман Курдзель (1904–1978), Станіслав Кужава (1914–1974), Кароль Любельський (1917–1987), Павел Новацький (1905–1979), Юзеф Вонсовський (1905–1967), Тадеуш Загаєвський (1912–2010), Стефан Венґжин (1925–2011), Ісаак Розенцвейґ (1907–1941) Зиґмунт Новомєйський (1922–1985) та інші.

У 1965 р. з нагоди першої річниці смерті вченого на будівлі електротехнічного факультету Сілезької політехніки відкрито його меморіальну дошку. У 1971 р. його іменем названо Засадничу електротехнічну школу в Щецині. У 1989 р. У 1989 р. посмертно присвоєно звання почесного члена Асоціації польських електротехніків; запроваджено його іменну медаль для відзначення “визначної та творчої роботи в галузі електрики”. У 2016 р. на його честь названо одну з кільцевих розв’язок у м. Глівіце

Відзнаки та нагороди

У 1954 р. нагороджений Кавалерським хрестом Ордена Відродження Польщі, а у 1957 р. – Командорським хрестом цього ж Ордена.

У 1955 р. одержав Медаль до 10-річчя ПНР.

У 1959 р. нагороджений Золотою почесною відзнакою Асоціації польських електротехніків.

У 1960 р. одержав почесну відзнаку та золоту пам’ятну відзнаку до 15-річчя Сілезької політехніки.

Примітки

1.  Архів Національного університету “Львівська Політехніка”. Спр. 750 (Фризе Станіслав Станіславович), 16 арк.

2.  Державний архів Львівської області. Ф. 27 (Львівська політехніка), оп. 4, спр. 669, 13 арк.

3.  Лавріненко О.В. Наукова електротехнічна школа Львівського політехнічного інституту наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. // Scientific Journal Virtus. Issue 38, November. 2019. С. 172–176.

4.  Левик, Богдан. Станіслав Фризе, науковець Львівської політехніки в матеріалах НКДБ за січень–серпень 1945 р. // СХІД. Історичні науки. № 5 (151), вересень-жовтень 2017 р. С. 51–55.

5.   [Fryze, Anna]. Dr. inż. Stanisław Fryzе, prof. zwyczajny Politechniki Lwowskiej, prof. zwyczajny Politechniki Śląskiej w Gliwicach, członek rzeczywisty Polskiej Akademii Nauk w Warszawie: biografia. Maszynopis. Gliwice, 1966. 114 s.

6.   Białkiewicz, Zbigniew. Stanisław Fryze (1885–1964). W książce: Polacy zasłużeni dla elektryki. Początki elektrotechnicznego szkolnictwa wyższego, pionierzy elektryki: praca zbiorowa / pod red. Jerzego Hickiewicza. Warszawa–Gliwice–Opole: Wyd-wo PTETiS, 2009. S. 185–191.

7.   Fryze, Stanislaw. Wybrane zagadnienia teoretycznych podstaw elektrotechniki. Monografia. Warszawa–Wrocław: PWN, 1966. S. VII–X.

8.   Profesor dr. inż. Stanisław Fryze (1885–1964): pionier elektrotechniki, nauczyciel i wychowawca wielu pokoleń polskiej młodzieży akademickiej / Polskie Towarzystwo Elektrotechniki Teoretycznej i Stosowanej; Stowarzyszenie Elektryków Polskich. Monografia. Gliwice–Katowice–Warszawa: COSiW SEP, OW “Energia”, 2010. 202 s.

9.   Profesor Fryzę i inni. Ci, którzy zrobili z nas elektryków: аnegdoty i wspomnienia z tamtych lat Gliwice: Wydanie staraniem Oddziału Elektryków Stowarzyszenia Wychowanków Politechniki Śląskiej, 1996. 77 s.

(с) Дану статтю підготувала: завідувачка відділу дослідження книжкового фонду Уляна Уська.