Мокшицький Густав

Густав Мокшицький (Gustaw Andrzej Mokrzycki) - інженер, науковець, викладач Варшавської та Львівської політехнік та популяризатор авіації.

Біографія

Густав Анджей Мокшицький народився 1 жовтня 1894 р. Львові, у сім'ї Єнджея Мокшицького, директора торгового бюро у Станіславові, та Марії з роду Квелле.

У 1911 р. вступив на відділ будівництва машин Вищої технічної школи у Львові. На початку Першої світової війни у 1914 р. Г. Мокшицького мобілізували до австрійської армії. Його головним підрозділом був 10-й піонерний батальйон, що дислокувався у гарнізоні Перемишля.

У 1915 р. його перевели до авіації. Він закінчив офіцерську школу та курси розвідувальної авіації, і у 1917 р. отримав звання підпоручика-спостерігача. У 1916 р. був підвищений до звання лейтенанта резерву піхоти.

З 1916 р. Г. Мокшицький долучився до підпільної діяльності, спрямованої на створення польської військової авіації. У 1918 р. Г. Мокшицький вступив до польського військового авіаційного корпусу. У званні лейтенанта він був призначений технічним офіцером III авіаційної групи у Львові. У 1918 р. його відрядили для завершення навчання до Вищої технічної школи у Львові, де у 1919 р. здобув диплом інженера-механіка.

1 червня 1919 р. йому було присвоєно звання капітана.

У 1919 р. Г. Мокшицький кілька місяців очолював науково-технічний відділ Департаменту повітряної навігації Міністерства військових справ. Згодом його відправили на річне стажування з авіації до Вищої школи Повітроплавання (École d’Aéronautique) у Парижі.

У 1922 р. Г. Мокшицький був звільнений з військової служби за власним проханням, а у 1925 р. переведений у запас.

Г. Мокшицький (останній) – технічний директор Великопольського авіаційного заводу “Літак”, м. Познань 1925 р.

У 1924–1926 рр. обіймав посаду технічного директора Великопольського авіаційного заводу “Літак” (Wielkopolskiej Wytwórnia Samolotów “Samolot”) у Познані.

З 1 жовтня 1927 р. Г. Мокшицький став керівником кафедри будівництва літаків і механіки польоту. А вже у 1928 р. почав працювати на посаді надзвичайного професора з конструювання планерів та механіки польоту авіаційної секції механічного відділу Варшавської політехніки. Викладав дисципліни: механіка польоту, конструювання планерів, бортові прилади та авіаційне обладнання.

Г. Мокшицький у 1928–1954 рр. був одружений з Геленою з родини Віткевичів, стриєчною сестрою Станіслава Ігнація Віткевича.

У 1928 р. прем'єр-міністр Казімеж Владислав Бартель призначив Г. Мокшицького експертом з авіаційних питань при Генеральній прокураторі. На пропозицію Г. Мокшицького було розірвано угоду з Польською авіалінією “Аеролот” (Polska Linia Lotnicza Aerolot), яка перебувала під німецьким впливом, що сприяло створенню Ліги повітряної та протигазової оборони у 1928 р. Брав участь у діяльності Ліги повітряної та протигазової оборони. Був ініціатором та засновником Товариства польських авіаційних інженерів (Związku Polskich Inżynierów Lotniczych), президентом якого був в 1928–1929 рр. З листопада 1930 р., не залишаючи посади керівника кафедри у Варшавській політехніці, Г. Мокшицький обійняв посаду керівника військового Інституту технічних досліджень авіації (Instytut Badań Technicznych Lotnictwa) і перетворив його на науково-дослідницьку установу. Він залучив молодих освічених фахівців і збільшив штат протягом року з 88 до 177 осіб. Створив Наукову раду Інституту, до якої увійшли професори Максиміліан Губер, Мечислав Вольфке та Северин Вітошинський, та ініціював видання 52 публікацій. У звіті IBTL за 1930 р. Густав Мокшицький окреслив багаторічну програму розвитку Інституту, розраховану на 50 років наперед. Організація Інституту, запроваджена ним, збереглася до початку війни. 31 грудня 1931 р. подав у відставку з посади керівника Інституту авіаційних технічних досліджень.

У 1937 р. Г. Мокшицького призначили звичайним професором, завідувачем науково-дослідного колективу планеробудування та механіки польоту Варшавської політехніки. У вересні 1939 р. з початком Другої світової війни професор був евакуйований до Франції, де був призваний на службу до військово-повітряних сил (ВПС) Польщі у званні капітана. Після поразки Франції в червні 1940 р. вирушив до Англії та вступив до королівських ВПС, отримавши службовий номер P-0188. Був призначений до Бюро навчання та перекладу Центру підготовки льотчиків (Biuro Instrukcji i Tłumaczeń Centrum Wyszkolenia Lotniczego).

У липні 1941 р. Г. Мокшицький перевівся до компанії Victory Aircraft в Канаду, яка на той час займалась виробництвом важких бомбардувальників. З 1943 р. брав участь в організації авіаційного відділу в Політехнічній школі (École Polytechnique) в Монреалі, де займався питаннями автоматичного управління літаками.

Наприкінці 1944 р. професор переїхав до США, прийнявши пропозицію авіабудівної компанії Convair у Сан-Дієго (Каліфорнія), обійняти посаду наукового консультанта з систем управління бомбардувальниками, транспортними літаками та ракетами. Через два роки він був прийнятий на роботу в авіабудівну компанію “Раян” (Ryan Aeronautical Company) на посаду керівника відділу аеродинаміки. Він відповідав за автоматичні системи управління винищувальною авіацією та керовані ракети. Він перший в США спростив рішення задач динамічної стійкості, застосувавши перетворення Ла-плас. У 1949 р. він отримав американське громадянство, відтоді підписував свої наукові праці як Густав Мокшицький Ендрю.

У 1951 р. Г. Мокшицький був призначений на посаду директора експериментального відділу Льотно-випробувального центру ВПС США (USAF Flight Test Center) на авіабазі “Едвардс” поблизу Лос-Анджелеса. У 1953 р. він розпочав роботу в американській авіаційно-космічній компанії “Норт Америкен Авіейшн” (“North American Aviation”) як дослідник у галузі систем управління і наведення ракет. у 1960 р. професор перевівся до північноамериканської незалежної компанії “Автонетикс” (“Autonetics”), яка була підрозділом авіабудівної компанії “Норт Америкен Авіейшн”. Після успішних льотних випробувань на гігантському надзвуковому бомбардувальнику 13.70 “Валькірія”, його метод автопілоту був використаний на інших важких бомбардувальниках, таких як B-52 і в багатьох прискорювальних двигунах для космічних кораблів. Цей метод вважався великим кроком уперед в розвитку технології автоматичного пілотування і став його найбільшим особистим досягненням. Подальшим удосконаленням цього методу займалися кілька компаній, зокрема “Боїнг” (Boeing), проте всі подальші розробки базувалися на патентах професора.

Г. Мокшицький офіційно вийшов на пенсію в 1964 р., проте продовжував працювати консультантом у кількох компаніях.

Г. Мокшицький помер 22 жовтня 1992 р. у Фуллертоні, Каліфорнія.

Професійна діяльність

Діяльність у Львівській політехніці

У 1933–1939 рр. Г. Мокшицький викладав у Львівській політехніці, як виїзний професор Варшавської політехніки. На посаді викладача він проводив теоретичні та практичні заняття з механіки польотів та проєктування планерів для авіаційної секції. Його асистентами були Станіслав Рогальський і Веслав Стемпневський.

У 1935 р. Г. Мокшицький спроєктував вдосконалену версію літака “Pou-du-Ciel”, конструкції Анрі Міньє, яка була збудована студентами Варшавської та Львівської політехнік.

«Львівська блоха»

В аеродинамічній лабораторії Львівської політехніки проводилися випробування моделі літака в масштабі 1:10, результати яких були опубліковані у Львівському авіаційному журналі (№ 8, грудень 1935 р.). У новій конструкції було вдосконалено систему управління, посилено поздовжню стійкість, змінено фюзеляж і крила. Літак отримав назву «Львівська блоха». Його оснащено двигуном JS-3 потужністю 12 кВт, розробленим студентом Львівської політехніки Єжи Шабловським.

Науково-педагогічна та популяризаторська діяльність

Г. Мокшицький з юних років виявляв інтерес до точних наук і філософії. У 1911 р. під час навчання у Вищій технічній школі у Львові крім технічних дисциплін, вивчав теорії виникнення та будови Всесвіту та теорію відносності. Результатом цих студій стала наукова праця «Відносність поняття причинності»(«Relativisierung des Kausalitätsbedriffes»), опублікована у 1922 р. німецькою мовою.

У Парижі в 1919 р. під час навчання у Вищій школі Повітроплавання (École d’Aéronautique) він проводив дослідницьку роботу під керівництвом професора Луї Марселя Бріллюена над внутрішнім тертям хмар і туману, яку він потім завершив у Лабораторії фізики Варшавського університету під керівництвом професора Стефана Пєньковського, та опублікував 1926 р. у Франції.

У 1920 р. у Львові вийшла його перша книжка “ABC lotnicze”, а у 1921 р. – “Opis budowy platowców” у Варшаві.

У 1924–1925 рр. Г. Мокшицький викладав авіаційно-технічні дисципліни в університеті в Познані та проводив у фізичній лабораторії професора Тадеуша Філіпа Пенчальського дослідження структури електрозварної сталі та властивостей тонких плівок. У Познані у 1926 р. видав тритомний підручник “Teoria i budowa samolotów”.

З 1928 по 1939 рік працював на механічному відділі Варшавської політехніки, над безхвостими конструкціями та ракетними двигунами.

У 1932–34 рр. Г. Мокшицький, у співпраці зі своїм асистентом інженером Вацлавом Зарембою, сконструював безхвостий літак PZL.22, який був побудований на Державних авіаційних заводах у Варшаві.

Г. Мокшицький був пристрасним популяризатором авіації і головною своєю метою вважав навчання. За 12 років професорської діяльності він виховав ціле покоління авіаційних конструкторів і науковців. Учнями Густава Мокшицького були: Казімеж Корсак, Тадеуш Солтик, Веслав Стемпневський, Тадеуш Тарчинський, Єжи Зброжек, Лешек Дулемба, Пйотр Кубіцький, Броніслав Жураковський. Його лекції відзначалися глибоким філософським підходом, спрямованим на розвиток творчого мислення у студентів. Активно популяризував авіаційну науку серед широкої публіки, розуміючи, що підготовка кваліфікованих фахівців є ключем до прогресу авіації.

Також він налагодив співпрацю з Військовим інститутом технічного озброєння (Wojskowy Instytut Technicznego Uzbrojenia) у Варшаві та спроєктував ракети з двигунами на твердому паливі.

Під його керівництвом 1936 р. студенти Варшавської політехніки спроєктували легкий спортивний літак МІП “Смик” для підготовки пілотів. Ідею безхвостової конструкції було реалізовано в літаку SSS, створеному студентами Варшавської політехніки у 1937–1938 рр. У 1937–1939 рр. Г. Мокшицький читав лекції з будівництва ракетних двигунів у Варшавській політехніці.

У 1953 р. його діяльність зосереджувалась на розробці технологій керування для реактивних і балістичних ракет, а також на участі в інноваційних проєктах, серед яких – надзвуковий бомбардувальник з ядерною енергетичною установкою, ядерні прискорювачі, гігантські ракети та засоби протидії міжконтинентальним балістичним ракетам.

У 1956 р. на IX Міжнародному конгресі прикладної механіки в Брюсселі він представив доповідь під назвою “Частота автопілота, необхідна для стабілізації статично нестабільних літаків” (“Frequency of Autopilot Needed for Stabilization of Statically Unstable Airplanes”), у якій уперше обґрунтував застосування автопілоту як засобу підвищення стійкості та керованості надзвукових літальних апаратів. Ця новаторська робота була високо оцінена фахівцями і вважається значним кроком у розвитку надзвукового транспорту. У 1975 р. завершив активну професійну діяльність і присвятив себе мистецьким захопленням – живопису та поезії.

Він опублікував 90 праць, у тому числі 60 наукових, серед яких виділяються фундаментальні роботи: “Теорія та конструкція літаків” (“Teorja i budowa samolotów”) (у трьох томах), “Попередній аеродинамічний проєкт”, (“Wstępny projekt aerodynamiczny”), “Дослідження стійкості літака в попередньому проєкті” (“Badanie stateczności samolotu w projekcie wstępnym”), “Найкраще обертання літака” (“The best turning of an aircraft”) та “Схеми розрахунків розвороту та маневреності літака” (“Charts for turn and maneuverability computations of an aircraft”). Ці праці стали важливим внеском у розвиток авіаційної науки і техніки, заклавши основу для подальших досліджень і конструкторських рішень. Більшість із них – це спеціалізовані наукові праці, опубліковані багатьма мовами та охоплюють широкий спектр тем у галузі авіаційної науки, техніки та педагогіки. Крім того, Густав Мокшицький активно інтегрував філософські підходи до науки, наголошуючи на творчому мисленні як ключовому факторі розвитку авіації, що відображено і в його лекціях, і в наукових працях. Його спадщина включає не лише технічні дослідження, а й методологічні розробки, які сприяли формуванню авіаційної науки як комплексної дисципліни.

Нагороди

У 1918 р. Г. Мокшицький був нагороджений бронзовою медаллю “За бойові заслуги”.

За визначні заслуги у 1978 р. він отримав Командорський хрест Ордена Відродження Польщі, який йому вручив президент Речі Посполитої у вигнанні.

Бібліографія Густава Мокшицького

(с) Дану статтю підготувала головний бібліотекар к.і.н. Франків Ірина.